КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Організація виробництва»

на тему: Організація і економічна ефективність виробництва продукції тваринництва на Веселоподільській дослідно-селекційній станції

с. Вереміївка Семенівського району Полтавської області.

 

 

 

Виконав:

 

 

ПОЛТАВА 2008
ЗМІСТ

 

		Вступ	3
1.		Характеристика місця проведення дослідів	4
	1.1.	Місцерозташування	4
	1.2.	Структура господарства	4
	1.3.	Ґрунтово-кліматичні умови в роки проведення досліджень	7
2.		Аналіз стану виробництва продукції та її ефективності	11
	2.1.	Стан виробництва на сучасному етапі в україні та перспективи	11
	2.2.	Значення виробництва даної продукції для розвитку підприємства	12
	2.3.	Аналіз поголів’я, валової продукції та фінансових результатів від реалізації за період останніх 2-х років	14
3.		Організація виробництва продукції свинарства	17
	3.1.	Спосіб утримання тварин	17
	3.2.	Система годівлі	18
	3.3.	Відтворення стада	19
	3.4.	Система кормовиробництва	20
	3.5.	Організація кормової бази	22
		Висновки і пропозиції	26
		Список використаної літератури	28
		Додатки	29

ВСТУП

Дана курсова робота виконана на матеріалах Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту цукровий буряків Семенівського району Полтавської області.

Мета курсової роботи – поглиблення теоретичних знань та закріплення практичних навичок з питань обґрунтування структури посівних площ та системи сівозмін.

Під структурою посівних площ розуміють процентне співвідношення площ посіву окремих культур та їх груп. Поряд з товарною продукцією вона є основним показником визначення спеціалізації рослинництва.

Під сівозміною розуміють науково-обгрунтований, чітко визначений порядок чергування культур у час просторі. Сукупність взаємопов’язаних сівозмін, об’єднаних спільним планом розвитку галузей і організації території, становить систему сівозмін сільськогосподарського підприємства [1].

1. ХАРАКТЕРИСТИКА МІСЦЯ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДІВ

Веселоподільська дослідно-селекційна станція (ВПДСС) Інституту цукрових буряків УААН.

1.1. МІСЦЕРОЗТАШУВАННЯ

ВПДСС знаходиться в північно-східній частині Семенівського району. На сьогоднішній день дослідна станція об’єднує три населених пункти: Карпиху, Вереміївку, Тарасівку. Центральна садиба і контора знаходиться в селі Вереміївка. Таким чином, маючи добрі, з твердим покриттям дороги, дослідна станція вигідно розташована відносно важливих транспортних шляхів. Через землі господарства проходить шосейна дорога Хорол-Кременчук, а в західній частині землекористування — південна залізнична магістраль із станцією «Веселий Поділ». Відстань до обласного центру, міста Полтави, становить 140 км, а до райцентру, смт Семенівка, — 5 км.

 

1.2. СТРУКТУРА ГОСПОДАРСТВА

Дослідна станція займає досить велику площу. Земельні угіддя господарства представлені в таблиці 1.

 

Таблиця 1

Структура земельних угідь Веселоподільської дослідно-селекційної станції Семенівського району

 

Як видно з наведеної таблиці, за останні роки спостерігається незначне зменшення площі землекористування дослідної станції. Це пояснюється вилученням частини земель сільською радою для створення фермерських господарств.

Виробничий напрям діяльності дослідної станції — зерно-буряковий з розвинутим молочно-м’ясним тваринництвом. На станції проводяться селекційно-дослідницькі роботи з цукровими буряками, озимою пшеницею, просом, ячменем та багаторічними травами.

Таким чином, на сьогодні в господарстві склалася наступна структура посівних площ, яка представлена в таблиці 2.

 

Таблиця 2

Структура посівних площ Веселоподільської дослідно-селекційної станції Семенівського району Полтавської області

 

З табличних даних видно, що така структура посівних площ цілком відповідає спеціалізації господарства.

Та все ж, за останні роки урожайність сільськогосподарських культур дещо знизилась через нестачу коштів на придбання мінеральних добрив, засобів захисту рослин та високоякісного елітного насіння. Основні валові збори рослинницької продукції отримують при вирощуванні озимої пшениці, цукрового буряку і основного корму великої рогатої худоби — кукурудзи.

Урожайність сільськогосподарських культур за останні 3 роки наведена в таблиці 3.

Як видно з даних таблиці 3, урожайність сільськогосподарських культур за останні роки має незначну тенденцію до зміни, проте відзначається стабільність в отриманні кінцевих результатів. Слід зазначити, що по окремих культурах навіть спостерігається збільшення урожайності. В загальному ж, зважаючи на нинішнє матеріальне становище та екстремальні кліматичні умови зони діяльності господарства, тут отримують добрі виробничі результати.

 

Таблиця 3

Урожайність основних сільськогосподарських культур на Веселоподільській дослідно-селекційній станції

(дані за 2005-2007 рр.), ц/га

 

Матеріально-технічне забезпечення господарства характеризують дані таблиці 5.

 

Таблиця 4

Матеріально-технічне забезпечення господарства

(станом на 1.01.2008 р.)

 

Як видно з даних цієї таблиці 4, в господарстві достатньо технічних засобів для проведення всіх технологічних операцій, необхідних при вирощуванні основних сільськогосподарських культур.

Загалом, зважаючи на річні звіти, галузь рослинництва у цьому господарстві залишається рентабельною. Тягарем у фінансовому відношенні лишається тваринництво з від’ємним показником рентабельності.

 

1.3. ҐРУНТОВО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ В РОКИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводились на Веселоподільській дослідно-селекційній станції, яка розміщена в зоні недостатнього зволоження Лівобережного Лісостепу України.

Загалом, господарство розташоване в південно-західній частині Полтавської області, в центральному середньо-зволоженому агрокліматичному районі з м’яким континентальним кліматом, з недостатнім зволоженням, холодною зимою і жарким, а іноді, сухим літом.

За багаторічними даними Веселоподільської метеостанції, середня температура повітря становить 7,5ºС (таблиця 5).

З наведених даних видно, що найхолоднішим місяцем є лютий — -9,2ºС, а найтеплішим — липень — +23,7ºС. Абсолютний максимум — +38ºС, абсолютний мінімум — -35ºС. Коливання середніх температур за рік становить 27ºС, а коливання абсолютних температур досягає 72ºС.

 

Таблиця 5

Середньомісячна температура повітря, ºС

 

Коливання середніх температур за рік становить 27ºС, а коливання абсолютних температур досягає 72ºС.

Це свідчить про ознаки континентального клімату. Але в окремі роки спостерігаються значні відхилення від середніх багаторічних температур. Це може призвести до вимерзання озимої пшениці та конюшини. Особливо великої шкоди завдають морози у малосніжні зими, коли на глибині вузла кущіння температура може знизитись до – 20ºС.

Сума активних температур за рік складає 2765 ºС. Цього достатньо для визрівання більшості сільськогосподарських культур. Безморозний період спостерігається протягом квітня-листопада. Середнє число днів з температурою вище +5ºС становить 203 дні, +10ºС — 165 днів, + 15ºС — 120 днів. Середня тривалість без морозного періоду становить 162 дні. Початок осінніх приморозків спостерігається у вересні, а останні, весняні, — в кінці травня.

Опади по місяцях випадають нерівномірно. Середня річна кількість опадів складає 483 мм.

За теплий період опадів випадає 324 мм (квітень-жовтень), а в холодний (листопад-березень) — 159 мм.

 

Таблиця 6

Середньомісячна кількість опадів, мм

 

Зими тут малосніжні. Максимальна товщина снігового покриву — 31 см, а найменша — 4 см. Хоча в останні роки сніговий покрив значно менший. З’являється він, як правило, в другій декаді листопада, але стійкий покрив встановлюється лише в грудні. Сходить сніг в останній, третій декаді березня. Досить часто в зимовий період має місце випадання дощу, що неминуче призводить до утворення льодової кірки, і, як наслідок, призводить до загибелі озимих культур та багаторічних трав.

У таблиці 7 наведена відносна вологість повітря за 3 останні роки.

 

Таблиця 7

Відносна вологість повітря, %

 

Згідно з даними таблиці 7, ми можна стверджувати, що найвища вологість спостерігається у осінньо-зимові місяці, а у літній період року — порівняно низька.

Зважаючи на сприятливі кліматичні умови, в господарстві сформувалися відповідні ґрунтові відміни, що представлені чорноземами глибоко залишково слабо солонцюватими слабо змитими, чорноземами глибоко солонцюватими, лучно-чорноземними, глибоко слабо солонцюватими солончаковими, лучними солончаковими, лучними поверхнево слабо солонцюватими солончаковими ґрунтами.

Реакція ґрунтового розчину орного шару слабо лужна, наближена до нейтральної (рН — 7,3–7,4). Гідролітична кислотність орного шару складає 0,37–0,39 мг.-екв. на 100 г ґрунту. Польова вологоємність складає 21,6%. Максимальний запас продуктивності вологи в метровому шарі ґрунту 165 мм. Глибина гумусового горизонту найпоширеніших типів ґрунту коливається від 35 до 40 см із вмістом гумусу 4,3–4,4%. Вміст рухомих форм азоту становить 22–24 мг на 100 г ґрунту, фосфору — 19–22 та калію — 23–26 мг на 100 г ґрунту. Структура орного шару — пилувато-грудочкуво-зерниста.

Отже, ґрунти даного агрокліматичного району відносяться до типу високо родючих, оскільки вони є добре забезпеченими легкозасвоюваними формами поживних речовин. Слід зазначити, що при вирощуванні сільськогосподарських культур необхідно враховувати особливості даних ґрунтів: своєчасно робити обробіток ґрунту, не додержувати його до пересихання, оскільки збереження вологи є важливим фактором, що впливає на ріст і розвиток культур.

2. АНАЛІЗ СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

2.1. СТАН ВИРОБНИЦТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В Україні, свиня споконвіку вважалася годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна сказати, що свинарство значною мірою є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва.

Були часи, коли свинина в загальному виробництві м’яса наближалася до 58%. Сучасний стан виробництва м’ясної продукції свідчить, що швидке нарощування його темпів неможливе без інтенсивного розвитку всіх видів худоби та птиці і особливо традиційної на Україні галузі свинарства.

Доля виробництва свинини в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних, однак за фактичним валом цього показника вони незначно поки що перевищують рівень, який було досягнуто в цьому секторі ще 10-15 років тому.

Серед актуальних проблем науково-технічного прогресу в свинарстві, що ґрунтується на фундаментальній і прикладній науці та тісному зв’язку її з виробництвом, першочерговими є такі:

v   розробка сучасних технологій у племінному і товарному свинарстві, що забезпечують тваринам міцне здоров’я та максимальний прояв продуктивності;

v   поліпшення форм організації і стимулювання праці при різних варіантах власності в галузі;

v   підвищення генетичного потенціалу продуктивності свиней яких розводять в Україні.

В Україні збільшилася питома вага переробки тварин безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах, у малих підприємствах та підсобних цехах промислових підприємств. Однак, за результатами досліджень невеликі поступаються великим спеціалізованим переробним підприємствам, де забезпечується більш повна переробка сировини, а втрати виробництва нижчі. Внутрішньогосподарський забій і переробка худоби залишаються збитковими. Зниження частки переробки тварин на м’ясокомбінатах пояснюється тим, що економічні відносини між господарствами, які вирощують тварин і переробними підприємствами склалися не на користь сільськогосподарських товаровиробників.

На сучасному етапі системою економічних заходів доцільно передавати державну підтримку виробництва продукції тваринництва, яку слід спрямувати на інтенсифікацію ведення тваринництва, зростання продуктивності тварин, здешевлення виробництва продукції. Збитковість виробництва, зменшення поголів’я і обсягів виробництва продукції у сільськогосподарських підприємствах, а також скорочення обсягів переробки сировини призвели до значного зменшення споживання м’яса населенням України.

 

2.2. ЗНАЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ДАНОЇ ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Виробництво сільськогосподарської продукції в Україні в останні роки, й особливо продукції тваринництва, не повною мірою забезпечує потребу населення країни і промисловості у сировині. Створення м’ясного балансу в країні перш за все залежить від збільшення виробництва м’яса усіх видів, у тому числі свинини.

Свинарство в Україні поряд з молочно-м’ясним скотарством є традиційною галуззю тваринництва. Основною продукцією свинарства є м’ясо й сало.

 Свинина використовується не лише безпосередньо у свіжому вигляді для харчування людини, а й як сировина для виробництва шинки, бекону, ковбас, сосисок. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості. Свинина в м’ясному балансі країни займає друге місце після яловичини – близько 34 %.

В Україні свинарство поширене повсюди, а переважаючий розвиток має в районах інтенсивного землеробства, розвинутого зернового та картоплярського господарства і в районах з високою щільністю населення. Ця галузь має сприятливі умови для переведення на промислову основу.

Біологічні особливості свиней та організаційно-економічні фактори дають змогу організувати виробництво свинини у великих розмірах із застосуванням промислових методів та прогресивної технології вирощування й відгодівлі. Цінні господарсько-корисні ознаки свиней – висока відтворююча здатність, скоростиглість та оплата корму, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою гарантують їх переваги у виробництві м’яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин. При задовільних умовах годівлі й утримання від свиноматок можна одержати 2 опороси на рік, а в кожному опоросі – по 10-12 поросят. Свині порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами значно скороспіліші. У результаті високої плодючості і доброї скороспілості свиней від кожної свиноматки шляхом відгодівлі приплоду, можна мати 2-2,5 т свинини на рік, тоді як від приплоду однієї корови за той же період одержують лише 2,5-3,5 ц м’яса.

Головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є:

Ø   послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази;

Ø    забезпечення збалансованої годівлі свиней;

Ø   удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів’я;

Ø   підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняка на відгодівлі;

Ø   впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та плати праці.

Виробництво свинини на комплексах високоефективне, тому перехід свинарства на індустріальну основу сприятиме перетворенню його на високорентабельну галузь сільського господарства.

 

2.3. АНАЛІЗ ПОГОЛІВ’Я, ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ЗА ПЕРІОД ОСТАННІХ 2-Х РОКІВ

Стабільне відтворення поголів’я – складне й економічно важливе питання будь якої технології виробництва тваринницької продукції. Це основна умова інтенсивного розвитку галузі, оскільки з кожною новою твариною, включеною в процес відтворення, визначають якість і ефективність виробництва продукції на період який залежить від тривалості господарського використання тварин.

Провидимо аналіз поголів’я тварин на Веселоподільській дослідно-селекційній станції за 2006-2007 рр. у таблиці 8.

Таблиця 8

Поголів’я тварин за 2006-2007 рр.

Вид тварин	Середньо річне поголів’я		Відхилення, +/-
	2006	2007
Всього ВРХ, гол	1169	1187	18
в т.ч. корови, гол	395	395	-
Всього свиней, гол	1372	1508	136
Свині на відгодівлі, гол	630	820	190
Всього коней, гол	21	20	-1

 

Судячи з таблиці “Поголів’я тварин за 2006-2007 рр.” видно, що в 2007 році на Веселоподільській дослідно-селекційній станції було збільшено поголів’я тварин, зокрема ВРХ на 18 голів, свиней на відгодівлі на 190 голів. Але в свою чергу поголів’я коней було зменшено на 1 голову.

Економічна ефективність має кількісний вираз. Для всебічної характеристики застосовується система показників: валова, товарна, чиста продукція, чистий дохід і прибуток.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

У валову продукцію включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності.

Обсяг чистої продукції визначають за формулою:

ЧП = ТП - ( М + А ) грн,

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

ТП – товарна продукція, грн.

Визначальний вплив на фінансовий стан підприємства має прибуток.

Прибуток – частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

Чистий прибуток – прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту підприємств також дають змогу визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі.

 

Таблиця 9

Основні економічні показники Веселоподільської дослідно-селекційної станції за 2006-2007 рр.

Показники	2006	2007	Відхилення, +;-
Валова продукція, тис. грн.	3251	3358	107
Валовий дохід, тис. грн.	1241	1324	83
Прибуток (збиток), тис. грн.	559	663	104
Рівень рентабельності, %	15,1	14,2	-0,9
В т.ч. в рослинництві, %	41,7	55,6	13,9
тваринництві, %	-3,17	-9,3	6,13
Собівартість 1 ц продукції
Зерно, грн	750,4	802,53	52,13
Цукровий буряк, грн	10,06	9,03	-1,03
Соняшник, грн	68,95	73,2	4,25
Молоко, грн	78,64	80,04	1,4
Норма прибутку, грн	12,7	12,84	0,14
Оплата праці 1-го працівника, грн	7,4	8,1	0,7

 

Судячи з основних економічних показників Веселоподільської дослідно-селекційної станції, можна зробити висновок, що в 2007 році розмір валової продукції було збільшено на 107 тис. грн порівняно з 2006 роком. Прибуток склав на 104 тис. грн більше ніж в 2006 році, але рівень рентабельності зменшився на 0,9 % через нерентабельність тваринництва.

Щодо оплати праці одного працівника, то розмір її було збільшено на 0,7 грн.

Отже можна зробити висновок, що в 2007 році була рентабельною лише галузь рослинництва.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СВИНАРСТВА

3.1. СПОСІБ УТРИМАННЯ ТВАРИН

Залежно від типу тваринницьких ферм, віку, фізіологічної стадії, а також виробничої групи тварин та інших умов застосовують різні способи утримання тварин – вигульне і безвигульне.

Вигульне утримання використовують на невеликих свинофермах та племінних репродукторах великих свинокомплексів. Вигульне утримання може бути вільно-вигульним та режимно-вигульним. У першому випадку тварини мають вільний вихід із приміщень через лази у стінах, у другому випадку їх випускають на вигульні майданчики на певний час.

Різновидом вигульного є літньо-табірне утримання свиней у літніх таборах. Тому така система утримання поширена на племінних і репродуктивних фермах.

Безвигульне утримання практикують на спеціалізованих відгодівельних підприємствах та на великих промислових комплексах із потоковим виробництвом свинини. до безвигульного належить і кліткове утримання свиней, яке ще не одержало великого поширення.

Так на Веселоподільській дослідно-селекційній станції для утримання свиноматки з поросятами-сисунами застосовують станки конструкції Сибірського науково-дослідного інституту тваринництва. Свинарник-маточник забезпечений обігрівом. Для локального обігріву поросят в зимовий період застосовують лампи інфрачервоного випромінювання, які підвішують на висоті 60-70 см. в перший тиждень життя в місці відпочинку поросят температура забезпечується на рівні 28° С, на другий тиждень - 26 °С, третій - 22 °С. В літній період обігрів приміщення не застосовується, поросят-сисунів обігрівають лише локально в перший тиждень життя.

 

 

3.2. СИСТЕМА ГОДІВЛІ

До найсуттєвіших зоотехнічних та економічно ефективних способів годівлі свиней, які сприяють підвищенню продуктивності й раціональному використанню кормів відносять:

§  Нормування добової даванки корму;

§  Місце і час годівлі;

§  Розмір кормових груп;

§  Фронт годівлі.

При нормуванні годівлі за основними поживними речовинами необхідно враховувати величину добової даванки корму.

Так на Веселоподільській дослідно-селекційній станції поросятам 3-4 дня життя в станок дають воду. З 5-6-го дня життя поросят підгодовують смаженим зерном. В цей період у поросят прорізуються зуби і через сверблячку ясен виникає потреба гризти все тверде. Підсмажене зерно засипають у годівницю разом з мінеральною підкормкою. Поросята таку підкормку охоче поїдають, тому що після підсмаження зерно стає солодким.

З 10-дня життя підгодівлю поросят проводять за спеціальною схемою (табл. 10).

На свинофермі відпрацьований такий режим годівлі: у віці 10-30 днів - 4 рази на добу, у віці 30-60 діб - 3 рази, годівля проводиться вологою кормовою сумішшю. Роздавання кормосуміші проводиться у годівниці, які розташовані у відділенні для поросят-сисунів.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 10

Схема підгодівлі поросят до 2-місячного віку по свинофермі Веселоподільської дослідно-селекційної станції, г на добу

 

За два місяці вирощування середньодобовий приріст поросят-сисунів складає 278 г. жива маса при передачі поросят на дорощування в середньому складає 14,4 кг.

 

3.3. ВІДТВОРЕННЯ СТАДА

План парування тварин на Веселоподільській дослідно-селекційній станції складають в залежності від планування опоросів. Опороси можуть бути рівномірними, тобто цілорічними або сезонними. Цілорічні і сезонні опороси повинні мати туровий характер. Так опороси основних свиноматок проходять у січні – лютому та червні – липні, а в перевіряємих свиней – на весні (березень, квітень, травень).

При такій організації турів максимально використовується сприятлива пора року – у першому півріччі одержують до 70% річного приплоду.

Свиноматок використовують для 6-8 опоросів, тобто протягом 3-4 років.

В господарстві використовується велика біла порода свиней.

Велика біла порода свиней одержала велике поширення на всій території України. Тварини мають міцну конституцію, будова тіла не груба, голова легка, незначно вигнутий профіль, вуха середньої величини, прямостоячі; тулуб гармонійно побудований, достатньо довгий, глибокий; плечі та окости добре розвинені, м'ясисті; кінцівки сухі, міцні; шкіра еластична; масть біла.

За розвитком - це великі тварини. Середня жива маса повновікових кнурів досягає 320-350 кг, свиноматок — 290-250 кг. Свині великої білої породи характеризуються великим генетичним потенціалом, щодо відтворювальної, відгодівельної і м'ясної продуктивності. Багатоплідність - 10-12 поросят, молочність 50-60кг, збереженість потомства - 90-95%, жива маса поросят при відлученні 17-20 кг. Середньодобовий приріст на відгодівлі досягає 800-850 г, витрати корму - 3,6-3,8 кормових одиниць на 1 кг приросту. При інтенсивній відгодівлі живої маси 200 кг свині досягають у 180-200 денному віці.

 

3.4. СИСТЕМА КОРМОВИРОБНИЦТВА

Кормовиробництво – це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних та організаційно-економічних вимог при виробництві кормів., мета якого забезпечити потребу тваринництва як найбільшою кількістю високоякісних і дешевих кормів. Система кормовиробництва на кожному підприємстві починається з розробки кормового плану, який являє собою науково-обґрунтований розрахунок потреби в кормах кожного виду . важливою проблемою кормовиробництва в усіх зонах країни є правильне поєднання кормових і зернофуражних культур у структурі посівних площ. Треба використовувати найбільш продуктивні і економічно вигідні зернофуражні культури, а для цього спочатку слід провести економічну оцінку, це дозволить проаналізувати, як використовується земля і що потрібно для раціональної організації кормової бази при найменших затратах засобів праці. Для визначення структури кормовиробництва необхідно:

§    визначити потребу громадського та індивідуального тваринництва в кормах на період від урожаю планового року до наступного, враховуючи при цьому страховий фуражний фонд;

§    виділити провідні зернофуражні й кормові культури, за рахунок яких покривається потреба в кормах;

§    розрахувати необхідну посівну площу кормових і зернофуражних культур.

В спеціалізованих свинарних господарствах площа посіву під зернофуражними та кормовими культурами повинна бути не менше 80% від загальної площі ріллі.

На підприємствах використовується загальний тип кормовиробництва – система виробництва певного обсягу кормів, які забезпечують повноцінну годівлю худоби. Залежно від розмірів та продуктивності природних кормових угідь тип кормовиробництва за зонами неоднаковий. Для зон із високою польовою розораністю земель характерним є тип польового кормовиробництва, оскільки площі кормових угідь тут незначні й основну частину кормів вирощують у полях сівозміни. Лукопасовищний тип кормовиробництва поширений у північних районах, де є великі площі пасовищ. Це найменш інтенсивніший тип кормовиробництва, але найдешевший. Проміжний є комбінований тип кормовиробництва. Коли корми надходять як з орних земель, так і з природних кормових угідь.

Раціональна організація польового кормовиробництва має першочергове значення тому що тут виробляється в середньому 70% кормів. Польове кормовиробництво дає корми, які істотно різняться між собою за складом та технологією виробництва. Природні кормові угіддя становлять незначну частку в структурі сільськогосподарських угідь України і основою кормової бази є полове кормовиробництво.

 

 

3.5. ОРГАНІЗАЦІЯ КОРМОВОЇ БАЗИ

Корми є сировиною, що забезпечує тварин енергією і поживними речовинами необхідними для підтримання життєдіяльності організму, його росту, розвитку та виробництва продукції. Стан кормовиробництва має вирішальний вплив на економіку тваринництва, оскільки зростання виробництва м’яса, молока та іншої продукції можливе лише на основі раціональної організації кормовиробництва, збалансованості з потребами тваринництва, підвищення загального рівня повноцінної годівлі та оплати корму продукцією. Тому стан і ефективність тваринництва залежать від організації кормової бази.

Кормова база – склад, кількість та якість кормів, система виробництва й використання їх. Кормова база складається з багатьох видів кормів, які об’єднуються у відповідні групи:

v   рослинні, які підрозділяються на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції, концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки макуха);

v   тваринного походження – молоко і відходи масло переробної промисловості (сироватка, молочні відвійки), відходи м’ясокомбінатів та рибної промисловості;

v   мінеральні – кісткове борошно, кухонна сіль, крейда.

Основна частина кормів виробляється на підприємствах і тільки близько 30% надходить з інших джерел. Для кожного підприємства кормові відходи харчової промисловості дуже вигідні, оскільки вони дешеві і тому їх слід повніше використовувати. Організація кормової бази поєднує в собі агрономічні, організаційно-економічні та зоотехнічні вимоги.

Основні вимоги до кормової бази такі:

Ø   повне і безперебійне забезпечення тварин різноманітними повноцінними та дешевими кормами протягом року;

Ø   відповідальність структури кормової бази спеціалізації тваринництва;

Ø   відповідальність системи кормовиробництва природно-економічним умовам підприємства;

Ø   висока економічна ефективність кормової бази;

Ø   чіткий взаємозв’язок обсягу виробництва кормів відповідних видів із поголів’ям тварин;

Ø   раціональне розміщення кормовиробництва по території підприємства, відповідність його внутрішньогосподарській спеціалізації й розміщенню тваринництва;

Ø   незалежність обсягу виробництва кормів від кліматичних умов завдяки меліоративним заходам та створенню страхових фондів кормів;

Ø   високий рівень механізації виробництва та приготування кормів, впровадження інтенсивної системи вирощування кормових культур і використання кормів.

Кормова база свинарства складається з великого набору продукції рослинництва, відходів харчової промисловості та інших споживачів сільськогосподарської продукції. Однак жоден із видів кормів, що використовується в галузі не забезпечує повноцінної годівлі тварин. Із цієї причини при створенні кормової бази у конкретному підприємстві слід підбирати такі компоненти кормового раціону, які можуть вироблятися в достатній кількості при мінімальних виробничих витратах. Саме таким принципом створюється кормова база для свинарства у високо розвинутих в аграрному відношенні країнах. Для характеристики кормової бази користуються системою показників, основними з яких є:

-            загальний обсяг одержаних кормів;

-            кількість заготовлених кормів для громадського тваринництва;

-            кількість одержаних та заготовлених кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, кормової площі і посіву кормових культур на одну фізичну та умовну голову худоби;

-            вміст перетравного протеїну в усіх вироблених кормах з розрахунку на 1 к.од.

Важливим показником, який характеризує стан кормової бази і рівень забезпеченості тваринництва кормами є обсяг кормів витрачених на одну тварину за рік, і другий показник стану кормової бази – оплата корму продукцією.

Рівень годівлі тварин позначається на їх продуктивності, відтворюваній здатності, формуванні і розвитку найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньо рівні годівлі не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість маточного поголів’я, скорочується вихід молодняка, народжується слабке потомство. Коли спостерігається значне скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин, відновлення їх кількості повинно відбуватися на фоні випереджаючого збільшення виробництва кормів. Велике значення для зміцнення кормової бази і годівлі тварин за збалансованими за всіма поживними речовинами раціонами має науково обгрунтоване визначення потреби в кормах. Її обчислюють виходячи з норм різних вікових і статевих груп тварин залежно від їхньої продуктивності та обсягу виробництва продукції.

Метою Веселоподільської дослідно-селекційної станції є одержати з власної кормової площі максимальну кількість кормів із найменшими витратами. Стан кормової бази необхідно оцінювати як за виходом кормів з 1 га кормової площі, так і за кінцевим результатом – витратами кормів на одиницю тваринницької продукції.

При перетворенні рослинного корму на тваринницьку продукцію, тобто його біоконверсія у різних тварин неоднакова. Найвигідніші у цьому плані свині, які для створення 1 кг продукції потребують 8 кг рослинного білка.

Елементи, яких в організмі тварин або у кормах міститься не менше 0,01 % називаються макроелементами, а ті що знаходяться в тисячних частках відсотка і менше називаються мікроелементами. Хімічні елементи входять до складу різних сполук, які для зручності при агрозоотехнічному аналізі об’єднують у певні групи речовин, подібних за хімічним складом або фізіологічною дією в організмі.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Розвиток тваринництва і забезпечення населення доступними за цінами м’ясними продуктами можливі лише за умов реформування всіх ланок м’ясопродуктивного підкомплексу України, їх технічного та технологічного переобладнання на основі досягнень науково-технічного прогресу та переходу до ринкових відносин.

Тваринництво інтенсивніше повинне розвиватися на високомеханізованих фермах, а також у підсобних господарствах. Збільшення виробництва продукції тварин відбувається за рахунок підвищення продуктивності і зростання поголів’я.

Ефективність свинарства залежить від економії живої і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції, а підвищення її ефективності є вдосконалення племінних і продуктивних якостей свиней.

Для істотного поліпшення використання поголів’я свиней та досягнення високої їх продуктивності важливе значення мають:

-                  комплектування стада;

-                   встановлення раціональної його структури;

-                  встановлення оптимальних пропорцій між різними статево-віковими групами тварин.

Останнє забезпечує:

-                  ритмічність виробництва продукції;

-                  потоковість виробництва продукції;

-                  раціональне використання приміщень;

-                  зниження потреби в кормах у різні виробничі періоди.

Потрібно проводити дообладнання приміщень, переглядати структуру поголів’я і кормові раціони, бо без створення оптимальних умов для високопродуктивної роботи тваринників досягти високих кінцевих результатів неможливо.

Для підвищення ефективності використання основного стада, як активного елемента основних виробничих засобів свинарства, на Веселоподільській дослідно-селекційній станції потрібно доцільно проводити цілеспрямовану роботу щодо вдосконалення технології інтенсивного використання маточного свинопоголів’я, поєднуючи науково обґрунтовані системи відтворення на умілу організацію роботи племінних, репродуктивних і товарних господарств. Щоб підвищився фактор економічної ефективності галузі потрібне поглиблення спеціалізації сільськогосподарського підприємства на виробництві свинини. Адже спеціалізація й оптимальна концентрація створюють умови для впровадження прогресивних технологій підвищення продуктивності праці та зниження собівартості свинини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Бусенко О.Т. Технологія виробництва продукції тваринництва. Видавництво – К.: Аграрна освіта 2001.

2.       Герасимов В.І. Свинарство і технологія виробництва свинини. Видавництво – К.: Урожай 1996.

3.       Зрібняк М. Г. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. Видавництво – К.: Урожай 1999.

4.       Мацебора В.І. Економіка сільського господарства. Підручник – К.: Вища школа, 1994.

5.       Мазуренко О.В. Стан і напрями розвитку м’ясо продуктивного під комплексу АПК № 8. 2002.

6.       Рижмань Д.І. Економіко-економічні проблеми розвитку тваринництва. Економіка АПК № 10., 2001.

7.       Рибалка В.П. Довідник з виробництва свинини. Видавництво – Харків, Енада. 2001.

8.       Руснак П.П. Економіка сільського господарства. Видавництво – К.: Урожай 1998.

9.       Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах. За ред. П. Я.  Зрібняка. – К.: Урожай, 1993.

10.    Савенко М.М. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах. К.: Вища школа, 1988.

11.    Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах. К.: Урожай, 1997.

12.    В.П. Гордієнко та інші. Землеробство. Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1991

13.    Веселоподільська дослідно-селекційна станція – 80 років. Ювілейний архів. CD: Soft Craft на замовлення Веселоподільської дослідно-селекційної станції, 2004-2005.

ДОДАТКИ