12345

 

 

Овес.

 

План.

І. Історія розвитку культури.

ІІ. Народногосподарське значення культури.

ІІІ. Ботанічна характеристика;

ІV. Біологічні особливості;

V. Технологія вирощування.

а) обробіток ґрунту;

б)система удобрення;

в) сівба;

г) догляд за посівами;

д). збирання урожаю.

VІ. Сорти і гібриди.

VІІ. Передовий досвід вирощування овесу.

VІІІ. Економіка.

 

 

Історія виникнення культури.

Овес належить до порівняно молодих культур. Перші літературні згадки про нього є в працях, написаних у ІV віці до нашої ери.

   У культурі овес представлений в основному двома видами: Avena sativa L.- овес посівний і A. visantiva C. Koch-овес візантійський. На долю посівного вівса припадає 90 % світового збору зерна і на долю візантійського- близько 10 %. Деяке поширення має овес піщаний- A strigosa Schred. Культурні види вівса виникли в різних природних районах: візантійський- у районах Середземноморського узбережжя, піщаний- в північно-західних районах Європи на піщаних ґрунтах, посівний- десь на півдні Європи або в Китаї. Найдавнішим культурним видом був овес піщаний.

   У 1917 році на Шатіловській дослідній станції Петро Іванович Лісі цин створив шляхом відбору- один із кращих сортів того часу овесу- Шатіловський.

 

Народногосподарське значення.

Овес- цінна зернофуражна культура. Зерно його крім білків і вуглеводів, містить багато жирів та вітамінів. Воно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняка великої рогатої худоби, а також для свійської птиці. Солома за своїми смаковими якостями майже не поступається перед лучним злаковим сіном. Змішані посіви вівса з однорічними бобовими культурами, забезпечують тваринництво повноцінним зеленим кормом, сіном, силосом і належить до кращих парозаймаючих посівів. Зерно вівса містить 12-14% білка, 40-50% крохмалю. 4-6% жирів, вітаміни групи В, РР. та інші. Овес використовують і як продовольчу культуру для виготовлення крупи, толокна вівсяних пластівців, борошна. сурогату кави. Вівсяні крупи-цінні продукти в дієтичному і дитячому харчуванні, а також у кондитерських виробах.

   Овес вирощують у багатьох країнах світу. світова посівна площа його становить понад 25 млн. га. в тому числі у США- 6 млн. га., Канаді-2,5-3 млн. га., Польщі- 1,1 млн. га. В Україні посіви вівса займають 650-700 тис.га. і зосередженні в основному на Поліссі і в Лісостепу.

 

Ботанічна характеристика.

Коренева система у вівса добре розвинена і характеризується високою здатністю. стебло має сім міжвузлів. Нижні міжвузля короткі (1-3 см. ), а верхні- довгі (30-60 см.). Висота стебла-110-115, товщина-4-4,5 см. На відміну від інших хлібів першої групи, вушок на листках вівса немає.

   Волоть буває розлога і стиснена (одногрива). На кінцях розгалужень утворюється по одному колоску. Колоски дво-триквіткові. лише у галозерних форм до спинного боку зовнішньої або нижньої квіткової луски прикріпляється остюк, але не на всіх колосках. У сухі роки утворюється більше остистих колосків, ніж у волоті.

   Зернівка покрита волосками, які на верхівці утворюють чубок. у більшості сортів зернівки плівчасті, причому плівки не зростаються із зернівкою. Плівчастість зерна дуже коливається найчастіше від 22 до 34 %. Маса 1000 насінин - 22- 40 г. Забарвлення зерна (квіткових лусок) буває біле, жовте, сіре та коричневе. Вирощують два види вівса: посівний (Avena Sativa) і візантійський або середземноморський (Avena vizantiva Koch). У деяких місцях в Україні та в Білорусі переважно у вигляді домішки росте овес піщаний-Avena Strigosa. Як засмічувач вівса трапляється вівсюг звичайний (Avena fatua L.) і південний (Avena Ludaviciana). Вони відрізняються від культурних форм наявністю плівки, яка утворюється в основі зернівки і зумовлює швидке обсипання зерна при достиганні. у звичайного вівсюга підківки є в основі кожної зернини. а у південного- тільки в нижнього зерна. Крім того зерно вівсюга опущене. У візантійського вівса зерно крупне, основа його скошена у вигляді підківки й опущена. При випаданні зерна з колоса стрижень другого зерна ламається внизу проти або посередині й частково залишається на верхньому зерні. Візантійський овес посухостійкий, може витримувати м'які зими; деякі форми його стійкі проти грибних захворювань.

   Піщаний овес в Україні трапляється як засмічувач посівного вівса та інших культур. Він має дрібне зерно переважно сірого забарвлення з двома остеподібними відростками (стригами ) на верхівці квіткових лусок. Нижня квітка в колоску сидить на ніжці. Стебла цього виду часто залишаються зеленими при повному достиганні зерна.

   У посівного вівса друге зерно відламується зверху свого стрижня, який залишається цілим при нижньому зерні. Остюк у колоску один або його зовсім немає.

   Різновидності вівса посівного поділяють на три групи:

1.      gpex. diffusal Mordv. із плівчастим зерном розлогою волоттю;

2.      grex. orientalis Mordv. із плівчастим зерном і стиснутою волоттю. гілочки якої спрямовані в один бік;

3.      grex. nudae Mordv-із голим зерном.

 

Біологічні особливості.

Це культура помірного клімату, невимоглива до тепла. Насіння його проростає при температурі 2-3 °С. У фазі 3-4 листків починається кущіння і утворення вторинних коренів. Оптимальна для появи сходів і кущіння температура 15-18°С. Сходи переносять заморозки до мінус 4-5°С. у фазі цвітіння і молочної стиглості рослини гинуть при мінус 2°С. Оптимальна температура на час цвітіння і достигання 20-25°С. Літні високі температури і посухи овес переносить гірше, ніж пшениця і ячмінь.

   Овес- найбільш вологолюбна культура з хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає води 60-65% власної маси. Критичним за відношення до вологи є перший період вегетації- від кущіння до викидання волотей. Інтенсивні дощі в другій половині вегетації спричиняють утворення підгону і затягують достигання врожаю.

   У вівса добре розвинена коренева система яка характеризується високою засвоювальною здатністю. У фазі кущення корені проникають у грунт на глибину до 70-80 см., а у фазі формування зерна засвоювати фосфор з важкорозчинних сполук ґрунту. Тому він менш вимогливий до ґрунтів, ніж інші хліба. крім жита овес добре росте на піщаних, суглинкових і глинистих ґрунтах, краще інших хлібів переносить кислотність ґрунту (оптимальне рН-5-6). Добре росте на осушених торфовищах, тому його рекомендують висівати першою культурою при освоєнні осушених земель. Найбільш придатні для вівса структурні чорноземи темно-сірі опідзолені ґрунти з слабко кислою реакцією. Погано росте він на солонцюватих ґрунтах.

   Характерною особливістю вівса є розтягнутий період споживання елементів живлення. Він добре реагує на азотні добрива.

   З урожаєм 1ц. зерна ( з урахуванням соломи) рослини вівса виносять з ґрунту 3-4 кг. азоту, 1-1,5 кг. фосфору, 2,5-3 кг. калію.

   Овес- рослина самозапильна,  довгого світлового дня. При ранньому скошуванні він добре відростає.

   Зернівки у волотях вівса достигають нерівномірно і це утруднює визначення оптимальних строків збирання врожаю.

   Вегетаційний період вівса триває 100-120 днів.

 

Технологія вирощування.

Обробіток ґрунту

На площах після картоплі та кормових коренеплідних культур застосовують зяблеву оранку із внесенням гербіцидів. Після проростання бур’янів грунт культивують на глибину 8-10 см. в агрегаті з боронами, а в кінці жовтня, в началі листопада орють на глибину 20-22 см. плугами ПЛН-4-35. Весняний обробіток вимагає закриття вологи боронуванням та шлейфуванням і передпосівну культивацію в 1-2 сліди на глибину загортання насіння.                                  

Система удобрення.

Овес добре використовує післядію органічних добрив, тому його висівають другою культурою або третьою культурою після їх внесення. Позитивно овес реагує на внесення мінеральних добрив на всіх ґрунтах. Середні дози фосфорних і калійних добрив під овес вносять: фосфорних-152,2, а калійних-110,4 діючої речовини. Вносять їх під основний обробіток ґрунту або під весняну культивацію. Азотні добрива вносять нормою 180,1 діючої речовини.

Сівба.

Перед сівбою проводять повітряно-теплове обігрівання насіння на сонці або у теплових приміщеннях. За три, п’ять днів перед сівбою його протруюють вітаваксом (2-3 кг./г.).

   Сіють у перші дні весняних польових робіт вузькорядним способом, одночасно з ярою пшеницею, ячменем і горохом. Оскільки овес кущиться слабо, сіяти треба густо. Норма висіву 140-180 кг./га. Густота стояння овесу 5,5-6,5 млн./га. Глибина загортання насіння на важких глинистих ґрунтах –3-4 см, на легких піщаних –5 – 6 см, а в південних районах за посушливої погоди –6-7 см. Сіють овес сівалками типу СЗГ- 3,6.

Догляд за посівами.

За посушливої погоди після сівби або одночасно з нею поле коткують кільчастими котками ЗККШ, а за умов недостатньої зволоженості – боронують. Якщо після сівби на полі утворюється ґрунтова кірка, то для , її руйнування та знищення бур’янів до появи сходів поле боронують легкими боронами або обробляють ротаційними мотиками КЗКН 2,8. Під час кущіння проти бур’янів посіви оприскують водними розчинами гербіцидів: амінна сіль 2,4-Д.

Збирання врожаю.

Овес достигає нерівномірно. Запізнення із збиранням призводить до опсипання найбільших зерен верхньої частини волоті. Передчасне збирання також недоцільне, бо в цьому випадку одержують неоднорідне щупле зерно. Овес найкраще збирати роздільним способом. Урожай треба збирати, коли повністю достигнуть зернівки верхньої частини волоті. При запізненні із збиранням зрідженому стеблостої або дощовій погоді швидкість обертання молотильного барабана комбайна не повинна перевищувати 900-1000 об/хв.

   Овес у стадії високої стиглості скошують валковими жатками у валки. у яких він дозріває і підсихає. після чого його підбирають і обмолочують комбайном з підбирачем РСМ-10 “Дон-1500”. Жатка фронтальна ЖН-6 агрегатується з зерно збиральними комбайнами СК -5М “Нива”, “Єнісей-1200”.

   Свіжо зібране зерно вівса нерідко потребує досушування, Найкраще застосовувати активне вентилювання підігрітим повітрям. Зберігати зерно з вологістю не більше 14%. Урожайність вівса-25 ц/га.

Сорти і гібриди у Полтавській обл., які перспективні на 2007 рік.

Декамерон.

Заявник- Верхняцька дослідна станція. Середньостиглий. Від повних сходів до стиглості-87 днів. Висота рослин 95-110 см., стійкість до вилягання- 7 балів. до осипання та посухи-9 балів. Урожайність за 3 роки випробування 50,1 ц/га., прирівнюється до сорту Чернігівського 27. Має високий вихід крупи. придатної для дієтичного харчування.

Парламентський.

Заявник- Носівська дослідна станція Чернігівського УАПВ. Середньоранній. Рослини висотою 100 см., стійкість до вилягання-7 балів, до осипання та засухи 9 балів. Перший рік у випробуванні. Урожайність 52,5 ц/га., найвища серед усіх сортів від Чернігівського 27 вища на 11 ц/га.                                                                                                                                                                                                              

 

Передовий досвід вирощування овесу.

У північній частині зони на Ерастівській дослідній станції Інституту зернового господарства в середньому за п’ять років при розміщенні вівса після озимої пшениці урожай зерна становить 29,2 ц/га, після кукурудзи на зерно 28,7 і після соняшнику 26,9 ц/га; при цьому білковість зерна була – відповідно 12,7; 13,3 і 11,8 %. У південно-східних районах Степу на Запорізькій дослідній станції; в середньому за чотири роки найбільший урожай 34,3 ц/га, зерна вівса одержали при розміщенні після ярого ячменю; після кукурудзи на силос і зерно – відповідно 32,7і 33,1 ц/га. а після озимої пшениці, соняшнику та вівса були сформовані практично однакові врожаї зерна –31,3-31,9 ц/га. Найбільша плівчастість зерна-32% і найнижча його натура ( 483 г/л) відмічалась після соняшнику. Результати одержали на Миколаївській дослідній станції у середньому за чотири роки, свідчать, що високі і сталі урожаї вівса забезпечуються при розміщенні його після гороху, кукурудзи та баштанних культур. Помітне зниження урожаю зерна спостерігалося при сівбі вівса після суданської трави, ячменю і соняшнику.

   Важливо відзначити, що за високого рівня агротехніки у спеціалізованих, насичених зерновими культурами сівозмінах овес виконує фітосанітарну роль через незначне ураження кореневими гнилями. Посіви вівса є ефективним природним засобом інших зернових культур, що має велике значення у справі охорони довкілля у результаті зменшення використання пестицидів.

Завдяки таким біологічним властивостям вівса пригнічується і на 1,5 – 3,6% зменшується ураженість кукурудзи сажками- пухирчастою та летючою – за сумісності цих культур в сівозміні.

   На Ерастівській дослідній станції Інституту зернового господарства при дослідженні продуктивності вівса, залежно від способу внесення добрив встановлено. що за локального застосування повного мінерального добрива N40-60 P40-60 K40прирости врожаю зерна залежно від дози були вищі, ніж при його використанні врозкид, на 1,6 –3,4 ц/га. Добриво краще вносити стрічками з відстанню між ними 15-20 см. на глибину 8-10 см. сівалками МЗС-2,1 по діагоналі або впоперек до оранки. Цей спосіб дає змогу істотно зменшити дозу добрив і забезпечує майже такі самі приростки врожаю, як і при внесенні врозкид більшими дозами. Наприклад, NPK підвищувало врожай на 6,2 ц/га, а розділена на два рази більша доза NPK 30 врозкид під оранку або під передпосівну культивацію – відповідно на 6,2 і 8,8 ц/га.

( “ Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Лісостепу України.”, “ Аграрна наука”, Київ- 2004 рік, ст. 252; 254.

Журнал « Пропозиція» 01. 2006. ст.62

Журнал « Пропозиція» 10. 2006. ст. 58.).

Економіка.

 У структурі собівартості вирощування овесу найбільша частка витрат виробництва припадає на пально-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту.

Якщо урожайність овесу 30 ц/га. і собівартість 25,1 грн/ц., то витрати складають: ( оплата праці 5,0%, насіння і садивний матеріал 12,4%, пально-мастильні матеріали 14,5%; добрива-21,0%, засоби захисту рослин- 2,5%, роботи та послуги 4,2%, ремонт необоротних активів 10,5%, витратне утримування основних засобів 13,9%, інші витрати на вирощування цієї культури 5,9%; не передбачувані  витрати 2,4%; загальні виробничі витрати 7,7%). Із усього цього можна зробити висновок, що культура овес досить цінна, за своїми біологічними особливостями, але вона не досить прибуткова культура,  тому що не покриває витрат у вирощуванні.  

 

 

ОЗИМА ПШЕНИЦЯ

 

План

 

1.      Історія  розвитку озимої пшениці.

2.      Народно господарське значення озимої пшениці.

3.      Ботанічна характеристика озимої пшениці.

4.      Біологічна характеристика озимої пшениці.

5.      Технологія вирощування озимої пшениці.

6.      Сорти та гібриди озимої пшениці.

7.      Передовий досвід вирощування озимої пшениці

8.      Економіка.

 

   1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ.

 

Пшениця відноситься до найбільше древніх культур земної кулі. Понад 6.5тисяч років тому її обробляли на території сучасного Іраку. У доісторичні часи вона одержала поширення в Африці й у Європі. На території нашої країни пшениця була відома в епоху кам’яного віку(приблизно за 3-4тис.років до.н.е.).З давніх часів її використовують Туркмені Закавказзі. Сліди  культури, що відносяться до четвертого тисячоліття до .н . е., були виявлені на території Хмельницької області.

 

 

 

 

2. НАРОДНО ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ.                

                                                     

Зерно пшениці –один з найважливіших продуктів харчування населення більшості країн світу.

  «Хліб усьому голова», говорить народна мудрість. Хліб має важливу дієтичне значення, він не лише джерело вуглеводів, білків, вітамінів, а й своєрідний каталізатор: при його вживанні посилюється травлення і підвищується засвоюваність інших продуктів, поліпшується робота шлунково-кишкового тракту.

     За хлібопекарськими властивостями всі сорти м’якої  пшениці поділяються на три класи :сильні, цінні або середні й слабкі. До сильних пшениць належать сорти-поліпшувачі, характерною властивістю борошна яких є здатність при відповідному  технологічному процесі утворювати хліб не лише більшого об’єму, хорошої форми і пористості  а й у поєднанні з борошном незадовільної хлібопекарської якості поліпшувати його.

     Цінні сорти пшениці дають борошно з добрими хлібопекарськими властивостями, але вони  не здатні поліпшувати борошно слабкої пшениці.

Слабкі пшениці дають борошно хліб з якою має невеликий об’єм  і незадовільну пористність.

Борошно з таких пшениць під час змішування тіста нормальної концепції мало поглинає води, тісто під час бродіння й обробки швидко погіршує фізичні властивості, стає рідким нееластичним, мозким. Завдяки чому пшениця стала головною зерновою культурою? Насамперед це пов’язано з тим, що серед злаків  м’ яка пшениця виділяється  особливими властивостями білкового комплексу здатністю утворювати клейковину підвищеної еластичності. Унікальна здатність утворювати клейковину, а не особливі харчові  властивості, передусім і зумовила провідну роль пшениці в раціоні людини. Пшеничні висівки є цінним концентрантовим кормом для всіх видів тварин Вони містять багато білка, жиру і вітамінів. Пшеничну солому використовують ,як грубий корм, підстилку Полову безостих сортів пшениці згодовують великій рогатій худобі і вівцям.     

 Якість білків пшеничного хліба дуже висока і вона добре засвоюється.

 

 

 

    3. БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

 

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ - Зернові злаки  мають мичкувату кореневу систему, основна маса  якої  розміщується в орному шарі. У злаків  розрізняють первинні ,або вторинні ,або стеблові корені Зародкові корені утворюються  з тканини зародка  насінини, з підземних  стеблових вузлів і найбільше  з вузла кущення.

Стебло у зернових злаків циліндричне, здебільшого порожнисте.

Суцвіття у пшениці, жита,  тритикале. Плід у хлібних злаків –однонасінна зернівка. У пшениці ,жита, кукурудзи зернівки голі. 

 

 

 

4. БІОЛОГІЧНА  ХАРАКТЕРИСТИКА.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ –насіння озимої пшениці починають проростати при температурі 1-2°С але для дружнього проростання  і появи сходів  потрібна  більш висока  температура (12-15).У зимово-весняний період озима пшениця чутлива до низьких  температур і різких її коливань. У південних районах дуже небезпечні коливання температури на весні, коли в день вона піднімається до 5-10 градусів.

Озима пшениця кущиться восени і на весні. Посилене кущіння спостерігається при достатній вологості  і температурі 8-10 градусів, при зниженні температури до 3-4 градусів вона припиняється кущиться. У посушливу погоду  внесення азотних добрив при посіві великими насіннями. Від весняного пробудження до колосіння озима пшениця витрачає близько 70%загальної потреби води за вегетацію, у період від цвітіння до воскової спілості зерна-20%. Найбільшу продуктивність озима пшениця виявляє при вологості грунту 70-75%польової вологоємності в зоні поширення основної маси кормів (до60см).

  Озима пшениця висуває високі вимоги до грунту. Реакція  ґрунту повинна бути нейтральною. Найбільш  високі і стійкі врожаї пшениці дає на родючих, досить вологих  і чистих від бур’янів чорноземах  і темнокаштанових  грунтах .У Нечорноземній зоні кращі для озимої пшениці слабопідзолені, середньо-суглинисті грунти і сірі лісові грунти. На осушених   торфовищах пшениця вдається погано. Великий вплив на врожайність пшениці роблять умови рельєфу. Знижені заболочені місця несприятливі для перезимівлі озимих. Вегетаційний   період озимої пшениці 240-320 днів. 

 

 

5 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

 

Технологія вирощування озимої пшениці - передбачає такі вимоги:

1.      повне рослин елементами на запланований урожай;

2.      забезпечення  слабко кислої або нейтральної реакції ґрунтового розчину;

3.      проведення основного обробітку грунту  не пізніше, як за 25 днів до сівби, сівбу  в оптимальні строки  з утворенням технологічної  колії для догляду за посівами внесення добрива у 2-4 прийоми.

 

ОБРОБКА ГРУНТУ - Система  обробки грунту під озиму пшеницю будується в залежності  погоду  внесення азотних добрив при посіві великими насіннями. Від весняного пробудження до колосіння озима пшениця витрачає близько 70%загальної потреби води за вегетацію, у період від цвітіння до воскової спілості зерна-20%. Найбільшу продуктивність озима пшениця виявляє при вологості грунту 70-75%польової вологоємності в зоні поширення основної маси кормів (до60см).

  Озима пшениця висуває високі вимоги до грунту. Реакція  ґрунту повинна бути нейтральною. Найбільш  високі і стійкі врожаї пшениці дає на родючих, досить вологих  і чистих від бур’янів чорноземах  і темнокаштанових  грунтах .У Нечорноземній зоні кращі для озимої пшениці слабопідзолені, середньо-суглинисті грунти і сірі лісові грунти. На осушених   торфовищах розпушування  підорного шару  ґрунтопоглиблювачем чи приорюванням  його. Величина приорювання залежить від потужності орного шару, ступеня опідзоленості грунту і наявності  органічних добрив.

В сухі роки після посіву озимої пшениці варто проводити коткування грунту з одночасним  легким боронуванням. Коткування сприяє появі дружних сходів озимих, їхньому нормальному розвитку, а також  усуває можливість  осідання грунту, що поліпшує умови перезимівлі. При ранній оранці з одночасним боронуванням краще зберігається волога в грунті , не буває грудок, як  при пізній оранці. При ранній оранці до посіву озимих у випаду  появ на полі бур’янів проводять дві чи три культивації з боронуванням. Перші   культивації повинні бути більш глибокими, а передпосівна –на глибину  закладання насіння. Такий спосіб грунту після колосових близький до обробки чистих парів і одержав назву напівпарової обробки грунту (напівпари). Він широко розповсюджений на півдні.

  Степові райони півдня України зоні недостатнього зволоження піддаються   дії сильних вітрів, що руйнують і видувають грунт, ушкоджують посіви  і нерідко  знищують їх на великих площах. При без віддаленій обробці грунту використовуються спеціальні машини: плоско різ КПГ-250, що підрізає кореневі рослинних залишків і рихлить  грунт на глибину 8-10см, штанговий культиватор КШ-3,6М, призначений для обробки грунту на глибину 5-10см, і голчаста борона БНГ-3 для могутню  кореневу систему, швидше ростуть, менше піддаються впливу посух, значно слабкіше уражаються хворобами а й результаті  дають більше високий врожай.

 

ПОДГОТОВКА НАСІННЯ, ТА ПОСІВ- Якість насіння одна з важливих умов одержання високого врожаю .Рослини, вирощені з великих насінин, здатні глибше закладати вузол кущіння, що впливає на перезимівлю пшениці, розвивають більш могутню кореневу систему.

Значний вплив  на врожайні властивості насіння робить вміст  білка в зерні. Від обрідності його кількості  залежить швидкість проростання насіння  і розвиток властивої маси, а надалі і генеративних органів рослин. Для знезараження насіння від  спор .Кращий препарат для сухого протравлення насіння з барвником(100г на 1ц насіння). При не використання для посіву свіжо зібраного насіння зі зниженою схожістю потрібно перед посівом  піддати їх прогріванню на сонці протягом 3-5 днів  чи у зерносушарці при температурі 45-48°С протягом 2-3 годин. Терміни посіву. Висівати озиму пшеницю потрібно в такі терміни, щоб до настання   морозів вона могла добре розкущитися. Кращі терміни посіву збігаються звичайно з установлення середньодобової температури 14-17°С. При своєчасному посіві рослини утворюють до моменту відходу в зиму по 3-4 стебла, добре розвивають в осінній період озима пшениця вимагає 50-55 днів  і суму середньодобових  температур у період  від посіву  до припинення вегетації близько 500-550°С. Способи посіву. Найбільш поширені звичайний рядковий посів (сівалками СЗ 36,СУК 24 А) із шириною міжрядь 15 см. При вузькорядному посіві насіння рівномірніше  розподіляється, рослини краще висвітлюються сонцем, повніше використовують  вологу і живильні  речовини грунту. Крім того, при цьому посіві помітно зростає кількість продуктивних стебел. При посіві  озимої пшениці в районах вітрової ерозії застосовують сівалки СЗ 9 із шириною міжрядь 22,8см, вони забезпечують більш дружну появу сходів і кращу схожість рослин.

В даний час створено експериментальних зразків так званих безрядкових сівалок, що дозволяють рівномірно розподіляти насіння по площі. Попередні результати   іспиту свідчать про велику ефективність безрядкового посіву. Норми висіву  озимої пшениці залежить від попередника, особливостей сорту, способу посіву і грунтово -  кліматичних  умов. У північних і західних  районах  вони вище  ніж у південно – східних і південних. Чим тепліший клімат, тим менше повинна бути норма висіву.

Глибина посіву насіння залежить головним чином від типу і вологості грунту. При посіві озимої пшениці в недостатньо вологий  грунт корисно провести при коткуванні  кільчастими котками. Важливе значення має весняне боронування для руйнування   ґрунтової корки, видалення загиблих  і ушкоджених рослин,  а також бур’янів, що часто служать  вищим, поширення шкідників  і хвороб. До боронування приступають після того, як  поверхня грунту небагато підсохне. Борони пускають поперек  рядків чи до діагоналі, на слабко розвинених посівах і на важких грунтах – у два сліда. Весняне боронування посівів озимої пшениці підвищує врожайність зерна на 2-3ц за 1 га.

Озима пшениця на відміну від жита на весні розвивається повільно і легко  заростає бур’янами. Для знищення бур’янистості рослинності застосовують у фазу кущіння хімічну прополку гербіцидом 2,4Д(1,5- 2,5кг на 1 га)      

 

ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ –Технологічні колії  дають можливість використовувати  агрегати по догляду за посівами, зокрема  для  роздрібнення, внесення  азотних добрив і захисту рослин від  бур’янів, шкідників і хвороб. Важливі заходи догляду за посівами озимої пшениці є внесене боронування, яке разом   із підживленням створює сприятливі умови  для росту і розвитку  рослин. Посіви боронують тоді, коли грунт підсохне й легко осипається. Це краще робить упоперек  напряму рядків або по діагоналі ,щоб менше пошкоджувалися рослини. На легких  грунтах  і на слабо розвинених  посівах і зв’язаних  грунтах у  два. Озима пшениця   навесні розвивається повільніше ніж жито  і швидко заростає бур’янами. У фазі кущення  для боротьби з бур’янами, шкідниками  і хворобами озимої пшениці  потрібно максимально використовувати  запобіжні та винищувальні агротехнічні і біологічні заходи. Хімічні  застосовують лише тоді, коли є препарати, які швидко розчіплюються не впливають згубно на навколишнє то слід середовище і не знижують  якості продукції. Будь які обробки пестицидами   не можна проводити пізніше, як за 20 днів до настання повної стиглості. Якщо потреба в застосуванні пестицидів збігається в часі, то слід готувати суміші, але обов’язково при цьому  креслиться таблиця для змішування препаратів

 

ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ- Збирати озиму пшеницю  необхідно в стислі строки протягом 8- 10 днів, що запобігає значним втратам зерна  і сприяє зберіганню якості сильних пшениць. Роздільне збирання пшениці починають, коли вона знаходиться в середині воскової стиглості зерна (33- 35 %). При цьому  використовують жатки ЖНС-6-12, ЖВС-6,0; ЖВН-6,0.Через 5 днів після просипання комбайнами. При вологості   зерна 17% і нижче посіви збирають прямим комбайном СК-5; «НИВА»;СК 6 «КОЛОС».

При цьому особливу увагу  звертають  на повноту  вимочування зерна, його травмування, обламування колоса  і винос зерна з половою.

Потоковий спосіб  збирання зменшує затрати  праці у 3-6 разів, забезпечує краще зберігання  соломи і полови, дає змогу відразу  проводити лущення стерні. Збірне зерно очищають на зерно чесних машинах ОС -4,5А.

Зерно  з підвищеною вологістю підсушують на токах або в спеціальних сушарках. Насіння вологістю не вище 15%засипають шаром до 2 см у старанно  підготовлені зерносховища.

 

 

 6. СОРТИ ТА ГІБРИДИ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ.

 

 Найбільше розповсюдженими і цінними є сорти:

ЗЕРНОГРАДКА- Державна наукова установа. Всеросійський науково- дослідний інститут зернових культур імені І.Г. Калиненко.

Різновидність - лютесценс. Кущ прямолистої форми. Стебло міцне, порожнисте. Лист  темно- зелений, середньої величини. Колос  білий, безостий, середньої довжини та щільності.

Рослини висотою 90см,зимостійкість середня. Стійкий до полягання та осипання.

Середня врожайність 64-68ц/га.Середньоранній.Борошномельні та хлібопекарські показники сорту добрі та відмінні. Зерно містить 14,1|%білка,31,2% клейковини, ІДК-55-60,сила муки 374-480 о.а.  Об’єм хліба з 100г борошна 1100мм.Сильна пшениця.

ВДАЛА – Заявник -  генетичний інститут-Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення та закрите товариство “Cелена”.

Різновидність еритроспермум. Кущ напівпрямостоячий, рослини середньої висоти 88-92см.

Зимостійкість висока. Сорт стійкий до вилягання та осипання, хворобами уражався на рівні стандарту.

Середня врожайність 72,6-74,8ц/га,на 2,5-4,0ц/га вища від сорту Подолянка.

В 2005році максимальна врожайність101,8ц/га.

Маса 1000 зерен 43,4 46,3г.Середньоранній.Борошномельні та хлібопекарські показники сорту добрі  та відмінні.

Сильна пшениця.

ЗЕМЛЯНКА ОДЕСЬКА- Сорт створений шляхом схрещування лінії Еритроспермум8792/91 із сортів Вікторія одеська та подальшим добором кращої сім’ї за господарсько-цінними показниками. Кущ  напівпрямолистий, рослини середні за висотою.

Соломина з помірним висковим  нальотом на верхньому міжвузлі. Колос білого або солом’яного-жовтого кольору, пірамідальної форми, середньої довжини та щільності з помірним , високим  нальотом та наявними остюками. Зернівка червона, середньої  довжини, ширини та крупності.

Зимостійкість  за роки випробування висока, стійкий до вилягання, осипання  та посухи. За роки випробування сорт слабо уражався чорним бактеріозом.

Середня врожайність 72,1-74,7ц/га,на 1,3, 4,6ц/га вища  від сорту Подолянка.

Середньоранній.
Хлібопекарські та борошномельні показники сорту добрі.
Сильна пшениця.

ГОСПОДИНЯ- Заявник. Селекційно генетичний інститут –Національний  центр насінництва сортовивчення.

Різновидність-еритроспермум.

По чистому пару дозрівав на 3 дні раніше від сорту Подолянка.

Висота росту 81-90см.

Маса-1000зерен 34,1-41г.

Середня врожайність за роки випробування 66,2-68,7ц/га.

Борошномельні  та хлібопекарські показники добрі.

Сильна пшениця.

Середня врожайність по Україні 40-60ц і з 1 га,за посівними площами пшениця на першому місці серед інших культур .

                              

 

ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ВИРОЩУВАННЯ ДАНОЇ КУЛЬТУРИ

Для підвищення  зимостійкості озимої пшениці необхідно чітко дотримуватися технологічної дисципліни:

а) посіви озимих краще розміщувати по попередниках, які рано звільнюють поле: горох, багаторічні трави, 1-й укіс, віко – суміші, ріпак, та інші.

б) сівбу озимої пшениці проводити в оптимальні, визначені  багаторічними досвідченнями науковців та досвідом хліборобів календарні строки, з 10 по 25 вересня на великих площах раціональним є використання широкозахватних посівних агрегатів.

в) при запізненні зі строками сівби озимих зернових доцільно вносити у рядки комплексні мінеральні добрива (нітрофоска, нітроамофоска  з розрахунку N10 P10 K10 або суперфосфат дозою 10 -15кг/га) це буде стимулювати швидкий ріст кореневої системи.

З журналу «АГРОНОМ»№3 2006року ст. 64-65.

 

ЕКОНОМІКА – Урожай зерна  цього річ в Україні через посуху сягатиме приблизно 28-30 млн  що, на третину менше ніж планували, а з другого лише за 10% менше, як за торішній  так і за середній урожай  останніх десяти років.

Подорожання хліба на 50 коп  усі сприйняли як загальнонаціональну трагедію. Ось офіційні Держкомстату про врожаї зернових культур в Україні за останні 10 років.

 

 

№

Роки

Врожайність

1

1997

35.472

2

1998

26.471

3

1999

24.581

4

2000

24.459

5

2001

39.706

6

2002

38.808

7

2003

20.234

8

2004

44.809

9

2005

38.316

10

2006

34.258

 

 

Середнє значення 32 мнл щоразу коли врожай зерна був меншим за 30 мнл. коли ж навпаки, врожай зерна перевищує 35 мнл. уряд навпаки благає зернотрейдерів мерщій експортувати зерно.

 

                                     ГОРОХ

Горох посівний - Pisum sativum                                                                               Горох польовий (пелюшка) - Pisum arvense

 

 

 

1. Історія розвитку культури…………………………………………………..1                                                                                                        

2. Народногосподарське значення культури…………………………………2                                                                       

3. Ботанічна характеристика культури (будова рослини)…………………...2                                                      

4. Біологічна характеристика культури (вимоги до  умов вирощування:

тепло, світло волога, повітряно-газовий і поживний режими)……………..3                                                           

5. Технологія вирощування……………………………………………………3                                                                                              

6.  Сорти та гібриди…………………………………………………………….7                                                                                                          7.  Передовий досвід вирощування культури………………………………...12                                                                     

 

1. Історія розвитку культури

     Горох - одна з найдавніших сільськогосподарських культур. Існує версія, що батьківщиною поширення посівного гороху є Іран, Туркменистан, де вирощують його дрібнонасінні види. Крупнонасінний горох походить зі східних країн Середземномор'я. Проте із давніх давен (за 4-5 тис. років до н. є) його вирощували на землях сучасної України, що доведено археологічними знахідками. Відомий в українській мові вислів про давність події - "це було ще за царя Гороха", теж свідчить про широке культивування гороху у древні віки. Сучасна територія України за Ю. Канигіним є центром походження багатьох культур.

      Чимало культур було завезено до нас після відкриття Америки. Горох є однією з небагатьох культур, які здійснили зворотній шлях і підкорили Новий Світ. Свідченням того є обсяги посівних площ і виробництва зерна гороху в Канаді (табл. 1). Загальна посівна площа гороху в 1998 році становила 6,9 млн. га, а виробництво зерна у світі 13,2 млн. га при середній урожайності 19,1 ц/гаЛорох є основною зернобобовою культурою в Європі. Середній урожай його в Англії, Франції сягає 45 ц/га. У Англії багато фермерів одержує по 50-55 ц/ га, в Нідерландах, Франції - до 70 ц/га. У Франції створено клуб фермерів, що досягай 100-центнерних урожаїв гороху. Україна займає третє місце в світі за виробництвом зерна гороху.

                                                                                                                          Таблиця 1.

 Площа посіву, урожайність і виробництво гороху у світі та окремих країнах у 1998 році

 

Країна

Площа посіву, млн. га

Урожайність, ц/га

Виробництво зерна, млн. т

У світі, всього

6,9

19,1

13,2

Україна

0,47

23,0

1,03

Австралія

0,30

11,5

0,34

Бельгія

0,002

41,7

0,01

Великобританія

0,08

37,9

0,3

Данія

0,1

20,0

0,2

Ефіопія

0,18

9,1

0,17

Індія

0,88

8,4

0,74

Китай

0,75

16,5

1,24

Нідерланди

0,001

50,0

0,05

Росія

0,95

8,1

0,77

США

0.13

23.8

0.30

 

2. Народногосподарське значення культури.

Немає іншої зернобобової культури, яка б в Україні замінила горох. Це пояснюється його цінними продовольчими і кормовими якостями та високою врожайністю, сприятливими умовами вирощування.

Зерно гороху містить 20-35% білка, крохмаль, цукри, жир, вітаміни (A, Bv B2; Вб, С, РР, К, Е), каротин, мінеральні речовини (солі калію, кальцію, марганцю, заліза, фосфору) - у цьому цінність його не тільки як харчового (високі смакові якості), а й дієтичного, лікувального подукту Він сприяє виведенню солей з організму, корисний хворим на серце. У100 г його зерна міститься 491 ккал. (в 100 г пшениці 457 ккал.). Білка приблизно стільки ж, як і в сирому м'ясі. В 1 кг зерна гороху міститься 1,17 к.о.; 180-240 г перетравного протеїну; 15,2 г лізину; 3,2 г метіоніну; 2,3 г цистину і 1,6 г триптофану та ін. У зеленому горошку і недостиглих бобах (овочеві сорти), що використовуються як сировина при виробництві консерв, міститься до 25-30% цукру.

Горохове борошно використовують при виробництві концентрованих кормів. Тваринам згодовують також зелену масу сіно солому, кормова поживність яких завдяки високому вмісту білка значно вища, ніж тонконогових культур.

Горох є цінним компонентом для однорічних трав. Його зелена маса добре підходить для використання на сидерати. Він є цінним попередником для зернових та інших польових культур.

 

3.    Ботанічна характеристика культури (будова рослини)

Горох — Pisum L.

      Рослини трав'янисті, звичайно з крупнішими за листочки прилистками. Листки з 2-3 пар бокових листочків, закінчуються розгалуженими вусиками, рідше л. з однією парою листочків і закінчуються гострячком. Чашечка дзвоникувата, при основі коса. Тичинкова трубочка спереду прямо зрізана; нитки тичинок на верхівці трохи розширені. Стовпчик з жолобком на зовнішньому боці. Біб багатонасінний, двостулковий, стиснутий з боків, насінини кулясті або кутасто-кулясті.

   1. Квітконоси в кілька разів перевищують прилистки, 1-2-квіткові. Прилистки в нижній частині нерівномірнозубчасті; листки з 2-3 пар довгастих або еліптичних, по краях часто трохи зубчастих листочків. Квітки 20-25 мм завдовжки, темно-пурпурові. Боби 6-10 см завдовжки, дворічна рослина, висотою 60-150 см. Цвіте в червні - липні.

                            1. Горох високий - Pisum elatius M. В.

    На сухих схилах. - На півдні Криму. Культивують як кормову рослину.

   - Квітконоси більш-менш дорівнюють прилисткам або трохи довші за них.

            2.  Він. білий, рідше крила рожеві. Рослина гола, з розпростертим або лазячим стеблом. Листки з яйцевидними, звичайно цілокраїми листочками. Боби 5-10 см завдовжки, однорічна рослина, висотою 60-120 см. Цвіте в червні - липні.

                             2. Горох посівний - Pisum sativum L.

      Широко культивують як зернобобову рослину. Походить з південної Європи. Культура давнього походження. В Єгипті горох культивували понад 5000 років тому.

-  Він з блідо-фіолетовим прапорцем, пурпуровими крилами і білуватим або зеленуватим човником. Рослина гола, з лазячим стеблом. Листки з яйцевидними, віддалено-зубчастими листочками. Боби близько 4 см завдовжки, однорічна рослина, висотою 30-100 см. Цвіте в червні — липні.

                            3. Горох польовий - Pisum arvense L.

        Культивують як кормову рослину на піщаних ґрунтах (під назвою «пелюшка»), іноді трапляється як польовий бур'ян.

 

 

    4.    Біологічна характеристика культури (вимоги до умов вирощування: тепло, світло, волога, повітряно-газовий і поживний режими)

                                      Вимоги до температури

   Горох холодостійка, відносно маловимоглива до тепла культура. Насіння починає проростати при температурі 1-2°С. Проте біологічний мінімум для одержання дружніх сходів гороху становить 4-5°С. При нижчій температурі сходи з'являються лише через 15-25 днів, знижується польова схожість та енергія росту рослин. З підвищенням температури до 10°С насіння проростає швидше, сходи з'являються за 5-7 днів. Вони можуть витримувати приморозки до мінус 5-7°С. Стійкіші до морозів кормові сорти (пелюшки). Оптимальна температура для утворення вегетативних органів гороху - 12-16°С, генеративних - 16-20°С. Температура понад 26°С негативно впливає на величину і якість урожаю.

                                       Вимоги до вологи

             До вологи горох вимогливий. Для набубнявіння і проростання насінню потрібно 110-115%, а мозкових сортів до 150% води від його маси.

        Найкращі умови для росту складаються при випаданні 450-600 мм за рік, а вологість ґрунту становить 70-80% найменшої вологоємкості. У посушливі роки вегетація гороху може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в ґрунті.

      Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і утворення плодів приводить до надмірного росту вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним.

     За посухостійкістю горох переважає боби, вику і люпин, але поступається сочевиці, нугу і чині. Незважаючи на те, що горох не відноситься до посухостійких культур, його можна вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо завдяки глибокому проникненню добре розвинутої стрижневої кореневої системи. Транспіраційний коефіцієнт 400-600. Внесення фосфорних і калійних добрив скорочує витрати води на 6-10%.

                                        Вимоги до світла

            Горох - світлолюбна культура і належить до рослин довгого дня. Недостатня кількість світла дуже пригнічує його розвиток. Стебла витягуються, вилягають, слабше розвивається коренева система, менше зав'язується плодів, зменшується врожайність. Фотоперіодична реакція гороху тісно пов'язана з спектральним складом світла. У світлі довгого дня переважають довгохвильові промені, що сприяє прискореному розвитку гороху, значно підвищує його врожай.

                                            Вимоги до ґрунту

     Горох - культура високородючих ґрунтів. Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і окультурених дерново-підзолистих ґрунтах. Реакція ґрунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтральною. В ґрунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору. На важких, дуже щільних і кислих ґрунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Такі ґрунти несприятливі для вирощування гороху.

 

5.    Технологія вирощування

                                              Попередники

Будучи відмінним попередником для інших культур сівозміни, горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур. Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху, як азотфіксатора. Горох може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, який залишає в ґрунті багато нітратів, зокрема після інтенсивно удобрених азотом цукрового буряка, кукурудзи, чорного пару. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-6 років. Це запобігає "гороховтомі" ґрунту, захищає від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розміщувати горох ближче 500 м від багаторічних бобових трав.

     Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попередника для нього, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. Якщо попередник соняшник, то горох можна висівати тільки на зелений корм або застосовувати гербіциди проти падалиці. Після багаторічних трав горох можна висівати на 4-5-й рік.

                                          Обробіток ґрунту

       Основний обробіток залежить від попередника. Після збирання зернових на полях, що забур'янені однорічними бур'янами, проводять лущення з допомогою МТЗ-82+ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забур'янене кореневищними бур'янами, то проводять лущення лемішними лущильниками МТЗ-82+ПЛ-5-25А на глибину 10-12 см. При нестачі вологи в ґрунті застосовують обробіток важкими дисковими боронами типу МТЗ-82+БДТ-3. Через 15-20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см (Т-150+ПЛН-5-35).

           У Лісостепу найкращими строками оранки є кінець серпня - перша половина вересня.

       На сильно забур'янених полях (особливо багаторічними кореневищними бур'янами — пирій повзучий, гострець, свинорий) з допомогою лущень повністю знищити бур'яни неможливо, тому необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган тощо) по стерні. Через 15-20 днів після пожовтіння і загибелі бур'янів проводять оранку на глибину 25-27 см.

     При розміщенні гороху після просапних культур ґрунт не лущать, а проводять дискування 2-3 рази в перехрест, потім зяблеву оранку на глибину 22-25 см. Після кукурудзи ґрунт двічі дискують у поперечних напрямах важкими дисковими боронами МТЗ-82+БДТ-3 на глибину 10-12 см і проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.

     Горох вимагає доброго розпушення ґрунту, тому заміна оранки поверхневими обробітками в окремі роки приводить до різкого зменшення врожаю - на 12-15 ц/га. На веснооранку горох реагує різким зниженням урожайності.

     Від якості передпосівного обробітку ґрунту залежить енергія проростання насіння, польова схожість, дружність і одночасність росту рослин. Передпосівний обробіток починають з настанням фізичної стиглості ґрунту з допомогою культиватора Т-150+КПС-4 в агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на глибину 8-10 см. Глибше розпушування призводить до надмірного випаровування води та утворення грудок. На якісно виораних полях обмежуються одним обробітком, при недостатньому розпушенні ґрунту, культивують вдруге. При достатньому підсиханні ґрунту можна використовувати для передпосівного обробітку комбіновані агрегати з обов'язковою умовою, щоб їх розпушуючі лапи були відрегульовані на глибину не менше 8-10 см. Це потрібно для якісного глибокого загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 1 годину.

        Оскільки горох культура ранніх строків сівби, весняне закриття вологи з допомогою борін не обов'язкове.

                                                 Система удобрення

      Горох має відносно невеликий вегетадійний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту, 1,2 -1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,3 кг магнію.

    Горох є вимогливий до родючості ґрунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.

     Необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння азоту з повітря. Особливо важливо внести гній на це поле за рік чи два до вирощування гороху. Фосфорно-калійні добрива теж краще внести у більшій нормі (РКбо-юо) під попередник - буряк, кукурудзу, зернові тощо. Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у ґрунті.

Розміщення гороху на окультурених ґрунтах у сівозміні після удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і калію більше 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30 ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив.

     Після малоудобрених попередників на ґрунтах з невисоким вмістом гумусу (менше 2%), а також низькому забезпеченні фосфором і калієм, вносять добрива в нормі P^IQo-PeoIQo під оранку.

   Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору.

   Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 листків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д.р.) вносять лише у випадку, якщо під час сівби запаси нітратного азоту в орному шарі ґрунту менші, ніж 30 мг/кг.

     Для покращення симбіотичної фіксації азоту застосовують молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг ґрунту їх міститься менше 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений цими елементами.

     Особливо цінним є молібден, який впливає на симбіотичну азотфіксацію. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д.р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту в рослини гороху. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін.

                                    Підготовка насіння. Сорти.

     Підготовка насіння до сівби починається зразу ж після збирання врожаю. Насіння очищають на машинах первинної очистки ОВП-20А, при потребі просушують. Навесні, перед сівбою підготовка насіння складається з трьох операцій: протруювання, обробка мікроелементами і бактеріальними добривами.

    Для захисту від бактеріальних та грибних захворювань рослин, насіння протруюють проти кореневої гнилі, сірої гниль, аскохітозу Фундазолом (50% з.п. (беноміл), ф. "Агро-Кемі", Угорщина) з нормою витрати препарату на 1 т насіння 2,0 л.

    Протруєне насіння в день сівби обробляють бактеріальними добривами, поєднуючи з обробітком молібденом і бором.

    Протруйники Фундазол можна використовувати в день сівби одночасно з ризоторфіном.

   Бульбочкові бактерії можуть бути відсутні в грунті або малоактивні. Обробіток бактеріальними добривами сприяє активному утворенню бульбочок і на коренях рослин гороху, кращому засвоєнню азоту з повітря і підвищенню врожаю. Бактеріальний препарат містить високо­ефективні штами, які розмножені в стерильних умовах, збагачені вуглеводами, мінеральними речовинами, вітамінами. Насіння в день сівби змочують водою (2% маси) і обробляють ризоторфіном з розрахунку 0,2-0,3 кг на гектарну норму. Цей агрозахід особливо ефективний при невеликих посівних площах гороху в господарстві. Обробляють ризоторфіном у приміщенні, куди не потрапляють сонячні промені.

    Використовуються сорти гороху Орендатор, Уладовський харчовий (овочевий сорт).

                                                  Сівба                                                    

                                           Способи сівби

      Кращим способом сівби гороху є звичайний рядковий з відстанню між рядками 15 см. Використовують сівалки МТЗ-82+СЗ-3,6. Вона глибше ніж вузькорядні, загортає насіння. Для забезпечення необхідної глибини заглиблення сошників, підсилюють тиск пружин на штангах сошників. Багаторічними дослідами встановлено, що при вирощуванні гороху вузькорядний спосіб сівби не має переваг перед рядковим.

                                          Глибина сівби

     Горох добре переносить глибоке загортання насіння, оскільки не виносить сім'ядолі на по­верхню ґрунту. Для набубнявіння і проростання насінини необхідно ввібрати 100-120% води від маси, що в два рази більше, ніж у зернових культур. Верхній шар ґрунту часто пересихає, тому достатньо вологи для насіння забезпечується при глибокому загортанні. При мілкій сівбі, особливо у суху погоду, різко знижується польова схожість, гірше розвивається коренева система.

    Оптимальна глибина загортання насіння у більшості випадків становить 6-8 см. На важких запливаючих ґрунтах насіння загортають па 4-5 см. На легких ґрунтах або в умовах швидкого пересихання верхнього шару, глибину загортання збільшують до 8-10 см.

    В умовах достатнього зволоження при високій культурі вирощування гороху в останні роки рекомендується висівати насіння дуже мілко - па глибину 3-4 см. Мілке і якісне загортання насіння забезпечує ранні і дружні сходи, рівномірний розвиток рослин гороху. Необхідно тільки добре підготувати ґрунт, слідкувати, щоб частина насіння не залишалась на поверхні зовсім незагорнутою, зразу ж після сівби закоткувати поле.

    Проте при такій глибині сівби важко застосувати досходове та післясходове боронування, оскільки пошкоджується проросле насіння. Таку глибину сівби вибирають при хімічному способі знищення бур'янів.

                                    Норма висіву

     Норму висіву встановлюють залежно від біологічних властивостей сорту і ґрунтово-кліматичної зони вирощування. Вона коливається від 0,8 до 1,4 млн схожих насінин на гектар. У посушливих районах висівають насіння менше, у зоні достатнього зволоження більше.

     Рекомендується така норми висіву в Лісостепу - 1,0-1,2 млн/га. Для високорослих сортів норма висіву зменшується до 0,8-0,9 млн/га, для середньорослих збільшується на 0,1-0,2 млн/га. Якщо застосовують для знищення бур'янів гербіциди, норму висіву встановлюють меншу, а при проведенні досходових і післясходових боронувань збільшують на 10-15%, в окремих випадках вона може досягати 1,6-1,7 млн/га.

     Норму висіву в кг/га встановлюють залежно від крупності насіння. Орієнтовна норма висіву для дрібнонасінних (Міооо<200г) - 1,6-2,0 ц/га; середньонасінних (Мюоо-200-250г) - 2,0-2,6 ц/га; крупнонасінних (Miooo^SOr) - 2,6-3,0 ц/га.

                                           Строки сівби

     Горох - культура ранніх строків сівби. Висівають його при настанні фізичної стиглості ґрунту одночасно з вівсом, ярою пшеницею та ячменем. Сходи гороху добре переносять весняні приморозки до мінус 5-7°С. Чим раніше посіяти, тим більший урожай можна одержати. Запізнення із сівбою на 10 днів проти строків, у які можна починати польові роботи, знижує врожай на 5-8 ц/га.

    При ранніх строках підвищена вологість ґрунту забезпечує добре набубнявіння і проростання насіння, створюються оптимальні умови для появи дружніх сходів, краще розвивається коренева система, яка потім навіть за недостатньої вологості верхніх шарів грунту інтенсивно використовує запаси води з нижніх.

5Рослини раннього строку сівби краще використовують поживні речовини і менше пошкоджуються шкідниками та хворобами.

                                          Догляд за посівами

     Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну і на пізніших посівах є післяпосіене коткування ґрунту гладкими котками. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підтягує воду до посівного шару ґрунту, підвищує схожість гороху і бур'янів.

    Вигідно одночасно з коткуванням провести боронування посівними боронами. Утворюється неглибокий мульчуючий шар ґрунту, який запобігає випаровуванню води і утворенню кірки.

    У наступному догляді за посівами важливого значення набуває боротьба з бур'янами. Найбільш простий і ефективний метод боротьби з ними - боронування посівів гороху. При одному досходовому та одному-двох післясходових боронуваннях знищується близько 60-80% однорічних бур'янів.

     Досходове боронування проводять через 4-7 днів після сівби, але не пізніше як за 3 дні до появи сходів гороху. У сприятливих умовах може знищуватися майже 80% бур'янів у фазі білої ниточки. Неможна проводити боронування у момент появи сходів.

      Післясходове боронування проводять у фазі 3-5 листків. Якщо післясходових боронувань два, то перше проводять у фазі 2-3 листків, коли рослини мають висоту 4-5 см. Вдруге посіви боронують у фазі 3-5 листків при висоті рослин 7-10см. Щоб запобігти обламуванню рослин боронують вдень не раніше 11-12 год., в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур'яни швидше підсихають. Використовують середні борони, які мають порівняно високі зуби і менше пошкоджують рослини. Кількість пошкоджених рослин не повинна перевищувати 10-12%. Для цього боронування проводять впоперек до напряму сівби з пшидкістю не більше 4-5 км/год. Горох добре переносить незначне присипання землею. Через 2-3 дні рослини самі звільняються від ґрунту і потім добре ростуть.

    Прикотковування гороху роблять на початку фази бутонізації гладкими котками. Щоб менше травмувати стебла, коткують в суху погоду після 11 години, коли зменшується тургор в рослинах. Через 5-7 днів стебла займають вертикальне положення. Нижня горизонтальна частина стебла надає стійкості рослинам до вилягання. Притиснуті до ґрунту стебла пригнічують сходи бур'янів, зменшують втрати вологи. Покращуються умови збирання врожаю. Такий агрозахід сприяє підвищенню врожайності.

    Горох сильно страждає від бур'янів, урожайність може знизитися на 30-50%. У дощові роки чи в силу господарсько-організаційних причин не завжди є можливість провести боронування. Для знищення бур'янів у даному випадку використовують гербіциди.

    Найвищої ефективності у боротьбі з бур'янами досягають при поєднанні агротехнічного і хімічного способу. На посівах гороху використовують гербіцид - Дуал Голд 960 к.е. (S-метохлор, 960 г/л), ф. Сингента, Швейцарія. Норма внесення - 2,0-3,0 л/га. Проти однорічних злакових та деяких дво­дольних бур'янів. Обприскування ґрунту проводять до висівання або до сходів гороху.

     У технології вирощування гороху важливе місце належить захисту від шкідників та хвороб. Сходи обробляють інсектицидами для захисту від бульбочкових довгоносиків. У фазі бутонізації посіви обприскують проти горохової зернівки (брухус), горохового комарика, горохової попелиці, плодожерки. Використовується Карате, 5% к.е. (лямбда-цигалотрин), ф. Сингента, Швейцарія. Норма внесення -0,1-0,125 л/га. Обприскування в період вегетації.

      Горох уражується багатьма хворобами, серед яких найбільш поширені і шкодочинні кореневі гнилі, аскохітоз, борошниста роса, сіра гниль, іржа тощо. Вони порушують обмін речовин, знижують продуктивність рослин, погіршують насіннєву і кормову якість зерна.

      Для попередження захворювань посіви оброблюють препаратом Рекс Т, к. с. (епоксиконазол. 125 г/л), ф."БАСФ", Німеччина. Норма внесення - 0,5-1,0 л/га. Обприскування проводиться в період вегетації.

                                         Збирання врожаю

      Збирання врожаю - найскладніша операція в технології вирощування гороху. Основний спосіб збирання - роздільний.

     Рослини гороху вилягають, насіння достигає неодночасно (першим - у нижніх бобах, пізніше - у верхніх), нижні боби розтріскуються і осипаються, що приводить до великих втрат зерна. Важливо встановити оптимальний строк збирання. Раннє збирання приводить до недобору врожаю через велику кількість недостиглих насінин, пізнє супроводжується надмірними втратами.

     Починають скошувати горох у валки при побурінні 60-75% бобів.

    Забарвлення зерна в таких бобах набуває характерного для сорту кольору, а вологість знаходиться в межах 30-35%. Косять горох косилками МТЗ-82+КС-2Д з пристосуванням ПБ-2,1.

   Через 3-4 дні після скошування і підсихання маси можна починати підбирання і обмолот валків зерновими комбайнами. Вологість зерна зменшується до 16-19%. При вологості зерна вище 20% пошкоджується зародок насіння, а при зниженні вологості менше 15%, зерно сильно подрібнюється. Для запобігання подрібненню частоту обертання барабана зменшують до 500-550 обертів за хвилину, підбарабання опускають у нижнє положення.

    Внаслідок нерівномірного достигання вологість обмолоченого зерна у верхніх бобів може бути високою. Крім того потрапляють до вороху зелені частини бур'янів. Якщо навіть впродовж однієї доби не очистити і не підсушити, то все зерно зволожується і швидко самозігрівається.

    На чистих від бур'янів посівах у суху погоду, при вирощуванні короткостеблових стійких до осипання і вилягання сортів застосовують однофазне збирання при повній стиглості бобів і зниженні вологості зерна до 15-17%.

   Збирають напряму також при проведенні десикації посівів (реглон, раундан, ураган).Очищене зерно можна зберігати при вологості не більше 14-15% шаром не вище 1,5 м.

    На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос, сінаж - до утворення бобів.

                                   Вирощування гороху овочевого

    Горох овочевий був відомий ще у кам'яному віці. Тепер овочеві сорти цієї культури споживають у свіжому вигляді і використовують для консервів. За вмістом білка вони займають перше місце серед овочів. У 100 грамах сирої маси міститься 25-60 міліграмів аскорбінової кислоти (вітамін С)

- добова норма для людини; міліграм каротину, 0,34 міліграма тіаміну (Bt), 0,19 міліграма рибофлавіну (Вг), 2,6 міліграма нікотинової кислоти (РР) тощо. Із загального вмісту цукру - 95% цукрози.

    Основа ефективності виробництва овочевого гороху - правильний вибір попередників (озимі зернові, рання картопля, кукурудза на силос, столові коренеплоди, городні та баштанні культури). Сіють його рано на добре вирівняних полях вузькорядним і рядковим способами. Восени вносять калійно-фосфорні добрива з розрахунку 60-90 кілограмів діючої речовини на гектар, а навесні, перед сівбою, дають по 30-50 кілограмів азоту, але не більше, щоб маса не була надмірно буйною, а якість бобів - низькою. Для знищення однорічних дводольних та злакових бур'янів вносять гезагард, 50% з.п. (2 кг/га) до сходів гороху впродовж 2-5 днів після висівання.

       Однорічні дводольні у фазі 3-5 листків гороху знищують з допомогою гербіциду агрітокс, 50% в.р. (0,5 л/га).

      Гербіцид півот, 10% в.р.к. проти злакових і однорічних дводольних бур'янів вносять до висіву, до сходів, або після сходів у фазі 3-6 листків гороху у нормі 0,5-0,75 л/га. Препарат пантера знищує багаторічні злакові при обприскуванні по вегетуючій культурі за висоти бур'янів 10-15 см. Коли рослини починають цвісти, випускають на посіви 30-50 тисяч штук трихограм на гектар.

     У всьому комплексі робіт найскладнішим і найтрудомісткішим є збирання. Щоб одержати зелений горошок, масу скошують через 12-15 днів після початку цвітіння. У цей час уже 75-85% бобів наповнюються зерном, яке досягає близько півсантиметра в діаметрі. Застосовують жатки МТЗ-82+ЖРБ-4,2. Вкладають горох у валки, потім підбирають і транспортують на пункт переробки. За допомогою спеціальних комбайнів можна збирати горох напряму і відвозити на консервні заводи обмолочене зерно гороху.

 

 

                       

 

6.    Сорти та гібриди

    В Україні зареєстровано значну кількість сортів гороху. Богатир чеський, Труженик, Смарагд

- стійкі до вилягання. Зараз селекціонерами створюються сорти з меншими листками, що не вилягають і придатні до прямого комбайнування:

      а) виколисті - з меншими прилистниками і листочками;

      б) напівбезлисті - прилистники нормального розміру, а замість листочків -    вусики;

      в) повністю безлисті, де немає прилистників і листочків, а є лише вусики.

                               Сорти гороху (станом на 2003 рік по Україні)

 

Назва сорту

Реєстрація

Зона

Група стиглості

Напрямок використання

Агат

2000

П

сс

зерн

Аграрій

1995

ЛП

сс

ЦІН

Акціонер

1994

СЛП

сс

зерн

Ароніс

2003

СЛП

сс

зерн

Банан

2003

л

сс

ЦІН

Беркут

1999

с

сс

зерн

Богатир чеський

1987

СЛП

сс

ЦІН

Вінничанин

1998

л

сс

зерн

Грант

1998

сл

ер

зерн

Дамир 1

2000

с

сс

зерн

Дамир2

2000

сл

ер

зерн

ДамирЗ

2000

л

сп

зерн

Дамир4

2000

л

сп

зерн

Дельта

1997

ЛП

сс

зерн

Елегант

2002

л

рс

зерн

Зекон

2000

СЛП

сс

ЦІН

Інтенсивний 92

19%

СЛП

сс

ЦІН

Інтенсивний 97

2001

ЛП

сс

зерн

Комбайновий 1

2003

л

сс

ЦІН

Комет

1999

п

сп

зерн

Красноградський 8

19%

п

сс

зерн

Лото

1997

л

сс

зерн

Луганський

2003

сл

ер

зерн

Люлінецький короткостебловий

1994

СЛП

сс

цін

Мадонна

2003

СЛП

ер

ЦІН

Менгір

2000

п

рс

зерн

Надійний

1995

СЛП

сс

ЦІН

Неосипаючий 1

1978

СЛП

сс

ЦІН

Норд

1993

СЛП

сс

ЦІН

Орендатор

1993

СЛП

сс

цін

Орловчанин

1991

СЛП

сс

зерн

Полтавець 2

1999

л

сс

зерн

Рапорт

1984

сл

сс

зерн

Світязь

1998

л

ер

зерн

Смарагд

1986

п

сс

ЦІН

Схід

2001

лс

сс

зерн

Таловець50

1992

п

сс

ЦІН

Таловець 60

1993

СЛП

сс

цін

Топаз

1981

сл

сс

цін

Труженик

1984

СЛП

сс

цін

Уладівський 10

1979

сл

сс

зерн

Уладівський напівгарлик

1997

л

ер

цін

Уладівський ювілейний

1972

СЛП

сс

зерн

Харків'янин

2003

сл

сс

цін

Харківський еталонний

2002

с

ер

зерн

Харківський 29

1993

л

сс

цін

Харківський 85

1989

л

сс

зерн

Харківський 302

1998

сл

ер

зерн

Харківський 317

2000

сл

сп

зерн

Харківський 320

2000

сл

сс

зерн

Харківський 376

2001

п

сс

зерн

 

                                                             Горох кормовий

Богун .

1993

СЛП

сс

корм

Зерноукісний 92

1997

СЛ

сс

корм

Кормовик

1992

СЛ

сс

корм

Подільський

1986

СЛ

сс

корм

Резонатор

1997

СЛ

сс

корм

Усатий 90

1994

слп

сс

корм

Харківський 302

1999

п

рс

корм

Харківський 74

1978

слп

сп

корм

     Сорти Орендатор, Інтенсивний 92, Харківський 29 рекомендується вирощувати на фоні мінімального внесення добрив, дотримуючись надранніх строків сівби.

      Для вирощування за інтенсивною технологією найбільш придатні Богатир чеський, Рапорт, Смарагд, Топаз, Труженик та ін., які добре реагують на високий агрофон. Стійкі до осипання сорти Люлинецький короткостебловий, Уладівський напівкарлик, Лото, Норд, Красноградський 8. Підвищену стійкість до основних хвороб мають Гранат, Дельта, Надійний, Світязь, Для зони Полісся і Лісостепу зареєстровано сорти гороху польового (пелюшка), Поліська 1 та Зв'ягельська.

      В Україні на 2003 рік зареєстровано 18 сортів гороху овочевого (табл. 3).

                                                                                                          Таблиця З

                                       Сорти гороху овочевого

Назва сорту

Рік реєстрації

Зона вирощування

Група стиглості

Напрямок використання

Авола АС

1999

СЛП

рс

консерв.

Адагумський

1985

СЛП

сс

консерв.

Альфа

1978

СЛП

рс

консерв.

Вега

1982

СЛП

сс

консерв.

Вікма

2001

ЛП

рс

консерв

Віолена

1997

СЛП

рс

консерв.

Воронезький зелений

1990

СЛП

рс

консерв.

Гермес

1994

СЛП

рс

консерв.

Горн

1997

СЛП

сс

консерв.

Гунтер

2001

П

рс

консерв

Ізумрудний

1999

СЛП

сс

консерв.

Каскад

1997

слп

сс

консерв.

Кеш

1999

л

рс

консерв.

КСМ (Дінга)

1995

слп

РС

консерв.

Овочеве диво

2003

слп

сс

консерв

Пегас

1995

слп

сс

консерв.

Селена

1996

слп

сс

консерв.

Уладовський харчовий

2001

слп

рс

консерв.

                 

         7.    Передовий досвід вирощування культури

    В Інституті фізіології рослин і генетики НАН України створено новий штам бульбочкових бактерій (263Б), який сприяє ранішому (на 5-6 днів) утворенню бульбочок, порівняно з іншими штамами, продовжує період активної азотфіксації, збільшує врожайність на 16-20%, вміст білка в зерні на 2-4%. Для обробки гектарної норми висіву насіння необхідно 100 мл препарату розвести у 500 мл води і одержаною суспензією бульбочкових бактерій обробити насіння. (Лихочвор В.В. Рослинництво. - К.: Центр навчальної книги, 2004).

     Також в Полтавській Державній Аграрній Академії був виведений малолистковий сорт гороху Норд, що відкидає зайву операцію десикації (професор Чекалін).

 

 

ГРЕЧКА

 

 

План

  1. Історія виникнення культури.
  2. Народно – господарське  значення  культури
  3. Ботанічна характеристика культури
  4. Біологічна характеристика культури
  5. Технологія вирощування
  6. Сорти і гібриди
  7. Передовий досвід вирощування культури
  8. Економіка

1.Історія виникнення культури.                                                                                                                                                                                            Батьківщиною гречки вважають Східну Азію, звідки її вивезено в Європу у XVст.,у Росії ж вона відома ще раніше. В середині минулого сторіччя гречка в Росії займала 4млн.га,або 13% площі зернових. У1913 р. вона становила 2,2 млн. га, у 1940 р. – 2.0 ,в 1950 р.-634 і в 1966- 354 тис .га. Середня врожайність гречки набагато нижча, ніж інших зернових. Так, середня врожайність всіх зернових за останні роки на Україні становить 19-21,5 ц / га , а гречки лише 7- 9,7ц/га.

 

  1. Народно – господарське  значення  культури

  Гречку вирощують головним чином для одержання зерна, з якого виробляють дуже цінний продукт харчування – крупу. Гречана крупа містить крохмалю 82% ,білків – 10, жирів – 3, цукру – 0,3, клітковий 2%.Вона відзначається високою засвоюваністю, поживністю і добрими смаковими якостями. Білки гречки за своїми якостями. Гречка крупа багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота, яка стимулює кровотворення і є проти анемічним препаратом. У ліпідному комплексі крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів гречки. Лецетин сприяє утворенню холестерину в розчинному стані й виводимо його з організму. Жири відзначаються високою стійкістю проти окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час, не втрачаючи якості. Гречаний мед має тонкий смак, приємний, відмінний від інших його видів, аромат. Для годівлі худоби широко використовують гречану солому, полову, особливо в суміші з побічною продукцією інших культур – соломою багаторічних трав, гороху, цукрових буряків. За поживністю 1 кг гречаної соломи дорівнює 0,29 корм. од. і містить 24 г. перетравного протеїну, 15-17 кальцію, 1,4 г. фосфору, 29 мг каротину, а полова – відповідно 0,56; 8,2; 29,9; 2,4; 106. Скоростиглість гречки дає можливість одержувати високий урожай зерна при посушливій першій половині літа і достатньо зволоженій другій, що зумовлює її цінність як страхової і після жнивної.

                              

4.Ботанічна характеристика культури

  Гречка належить до родини гречкових незважаючи на значні морфологічні відмінності її відносять до групи зернових культур за близькістю хім. складу зерна та х – ки використання. Коренева система стрижнева заглиблюється в грунт на 40- 60 см. і дуже розгалужується, розвинена слабо, але має високу засвою вальну здатність. Стебло порожнисте, злегка ребристе, голе, гіллясте, висота його залежно від сорту та умов вирощування від 40 до 200 см., товщина 2- 10 см. Із затіненого боку воно зелене,  з освітленого – червоно – буре. Квітки зібрані в суцвіття – китицю, а на верхівці стебел – у щиток. Забарвлення їх частіше блідо – рожеве, але буває біле і навіть червоне. На одній рослині за нормальних умов утворюється 400 – 600, а іноді 800 квіток. Квітка складається  з 5 – ти пелюсток, з 8 – ми тичинок, між якими розмішені нектарики і маточки з трьома стовпчиками та приймочками. Квітки деформовані, гетероетивні. Запилення, під час якого пилок із довгих тичинок потрапляє на приймочку маточки з довгими стовпчиками, або з коротких тичинок на приймочку маточки з короткими стовпчиками Чарльз Дарвін назвав митивним. Запилення квіток пилком інших квіток такої ж будови називається легетивним. При мотивному запиленні запліднюється більше квіток, що сприяє підвищенню життєздатності насіння. Найпоширеніші два види гречки – культурна і татарська. Остання росте як бур`ян  у посівах культурних рослин. Залежно від морфологічних і біологічних особливостей виділено два підвиди культурної гречки: звичайна та багатолиста. Найбільше поширеним та господарське значення має гречка звичайна. Майже всі сорти, що вирощуються на Україні, належать до цього підвиду.

  1. Біологічна характеристика культури

 

    Гречка  теплолюбна рослина. Насіння її починає проростати  при температурі грунту 7 – 8 С°. Однак за такої температури з`явлення сходів затримується. За даними науково – дослідних установ, насіння при температурі грунту на глибині зростання 8 С° проростає через 12 днів після сівби, при 10 С° - через 10, 15 С° - через 7, 20 С° через 5 і при 25 – 30 С° - через 4 дня. Рослини гречки пошкоджується приморозками в усі періоди росту. Погано гречка переносить високі температури. Гречка дуже вибаглива до вологозабезпеченості. За вегетацію вона споживає води в двічі більше, ніж пшениця, і втроє ніж просо. Гречка може задовільно рости на різних грунтах, але кращими для неї є грунти, що швидко прогріваються, мають добру аерацію і достатньо забезпечені поживними речовинами та вологою. Малопридатні для неї важкі зі гранулометричним складом грунти, схильні до ущільнення і запливання. Гречка досить чутлива до засмічення бур`янами. У межах України найсприятливіші умови для її вирощування у лісостепу і частково в Північному степу.

 

5. Технологія вирощування.

 обробіток грунту.

     Грунтово – кліматичні особливості окремих зон та районів вимагають певної системи обробітку грунту. Способи і строки осіннього обробітку грунту головним чином залежить від попередників. При розміщенні гречки після стерньових культур обробіток грунту слід починати з лущення стерні дисковими знаряддями на глибину 6 – 8 см. Головне завдання цього заходу  забезпечити максимальне збереження вологи в грунті після збирання попередньої культури, створення сприятливих умов для якісної зяблевої оранки. Через 10 – 12 днів, при з`явленні розеток бур`янів для підрізування їхньої кореневої системи повторно лущать лемішними або плоско різальними знаряддями на глибину 10 – 12 см в агрегаті з важкими боронами, а в посушливих  із кільчасто – шпоровими котками. Третє лущення на глибину 14 – 16 см такими ж агрегатами проводять при з`явленні нових проростків бур`янів. На перезволожених грунтах, де не має можливості застосовувати дискові знаряддя через залипання між дискових пристроїв, слід застосовувати плуги – лущильники ППП – 10 - 25 або начіпні ППЛ – 5 - 25. При розміщенні зяблевої оранки після стерньових попередників оранку починають через 10 – 20 днів після останнього лущення, після цукрових буряків або картоплі, які пізно звільнюють поле, орють зразу в міру звільнення площ на глибину відповідно 20 – 22 та 25 – 27 см.

   Весняний обробіток розпочинають із боронування та вирівнювання зябу важкими боронами та шлейфами. Рано навесні, щоб запобігти втратам вологи з грунту, поле боронують у два сліди впоперек напрямку оранки. Через 2 – 3 дні у районах великого зволоження культивують на глибину 10 – 12, а в посушливих на 7 – 8 см. Вдруге культивацію проводять в умовах достатнього зволоження  8 – 10, а посушливих  на 6 – 8 см.      

   Передпосівну культивацію здійснюють на глибину загортання насіння. Культиватори агрегатують із боронами, а перед сівбою  з кільчасто-зубчастими котками.  

 

 сівба

  Сівба в недостатньо зволожений грунт потребує коткування посівів для вирівнювання і ущільнення верхнього шару грунту, що сприяє прискоренню сходів. Коткують кільчасто-шпоровими ЗККШ – 6, кільчасто-зубчастими – ККН – 2.8, або водоналивними котками ЗКВГ – і 4, з одночасним боронуванням легкими боронами чи  шлейфуванням. Коткування можна здійснювати одночасно із сівбою. Нерідко в період від сівби до сходів бувають зливи, що призводять до ущільнення поверхні грунту й утворення ґрунтової корки. В таких випадках проводять суцільне розпушування грунту. Якщо грунт добре розробляється, то боронують легкими зубовими боронами ЗОР – 0.7, посівними – ЗПБ – 0.6 А, і січастими БСО – 4.0 А, БС – 2.0. при значному ущільненні грунту краще застосовувати середні зубові борони БОСС – 1.0, - а при утворенні ґрунтової кірки – культиватори УСМК – 5.4 Б із ротаційними робочими органами РБ – 5.4. Посіви доцільно боронувати в початкових фазах розвитку гречки і у фазі білої ниточки бур`янів. У такому разі забур`яненість посівів зменшується більш, як у двоє, а врожайність зерна підвищується на 1.7 ц/га. Негативного впливу гербіцидів на якість зерна, а також препаратів у зерні гречки не виявлено. Щоб запобігти зігріванню і зниженню якості зерна, яке після обмолочування має значну частку органічних і мінеральних домішок із підвищеною вологістю, треба відразу ж провести первинну його очистку на високопродуктивних машинах і довести до тваринних кондицій. 

 

Система удобрення

       Система удобрення гречки складається з основного внесення добрив, у рядки і наступного підживлення. На темно-сірих лісових та дерево-підзолестих грунтах доцільно вносити N 30-45 P 45 K 45. При цьому ефективніше діють азотні й калійні добрива. На родючих чорноземах ефективніші для гречки фосфоні добрива. Після удобрення попередників як основне добриво на цих грунтах можна вносити лише фосфорні в нормі 20-30 кг/га. Після неудобрених попередників норму фосфорні добрив треба збільшити до 45-60 азотних до 30-35 кг/га позитивної речовини.

            На чорноземах найраціональнішою формою фосфорних добрив є суперфосфат або складні –амофос, нітрофос а на а на опідзолених і дерново підзолистих- фосфатшлак на фосфоритне борошно. При внесені в рядки 75-100 кг/га суперфосфату врожайність гречки підвищується на 1.5-2 ц/га.

 

Збір врожаю.

   Технологія збирання гречки має свої особливості на відміну від зернових культур. Зерно її достигає протягом тривалого часу, зокрема в різній фазі стиглості, тому строк збирання значною мірою зумовлює рівень урожаю. Само обсипання зерна починається при 75%-му достиганні. Спочатку цей процес зростає поступово і при 95%-му достигання становить 6.2 кг/га, а при 98%-му збільшується в три рази. Достигання зерна від 85 до 95% відбувається протягом 8-10 діб. Скошування у більш ранні строки, наприклад, при достиганні 70% зерен, призводить до недобору врожаю 3.5 – 5.5 ц/га при врожайності 20.5 ц/га. Оптимальна висота скошування – 15-20 см, при високому стеблостої – до 25 см. На такій стерні скошені рослини надійно утримуються, не торкаючись землі і швидко просушуються. Валки на звичайних рядкових посівах укладають у поперек або під кутом до напрямку сівби, на широкорядних  тільки в поперек. Щоб запобігти зігріванню і зниженню якості зерна, яке після обмолочування має значну частку органічних і мінеральних домішок із підвищеною вологістю, треба відразу провести первинну його очистку на високопродуктивних машинах і довести до тваринних кондицій.

 

6. Сорти і гібриди.

   Аеліта. Підвид вульгарне, різновидність омета рослини високорослі, гіллястість та облистненість добрі. Вузлів та стебел  10 – 11 гілок першого порядку  3 – 4. Листки нижні середнього розміру. Плоди із слабо вираженими крилами, верхівка трохи витягнута, світло – коричнева маса 100 зерен  23 – 27 г. Середньостиглий.    

   Крупинка. Різновидність омета. Плоди великі, крила добре виражені. Маса 100 зерен  24.6 –25.9 г. середньостиглий, вегетаційний період  74 – 85 днів. Рослини заввишки 82 –116 см. Стійкий проти вилягання і обсипання. Максимальна урожайність  29.9 ц/га. Рекомендований для вирощування у степу і в лісостепу.

  Орлиця. Різновидність олята. Рослини заввишки 82 – 114 см, добре облистнені. Маса 100 зерен  24.8 г. ранньостиглий, стійкий проти вилягання та обсипання. Урожайність хворобами і пошкодженість шкідниками  незначні. Урожайність 13.2 – 15.7 ц/га. Рекомендований для вирощуванні на Поліссі.

 

            8. ЕКОНОМІКА     

 

           

            Гречку сіють звичайним рядковим або широкорядним способом.

            Норми висіву залежить від родючості грунту, якості посівного матеріалу,

     строку та способу сівби.

            Норми висіву при звичайному рядковому способі на Поліссі, в Лісостепу і Степу 80-100 кг/га при широкорядному в цих зонах 50-60 кг/га.  

                СОЯ

            П Л А Н

 

1.Історія розвитку сої.

2.Народногосподарське значення сої.

3.Ботанічна характеристика сої.

4.Біологічні особливості вирощування сої.

5.Технологія вирощування:

а)     Обробіток ґрунту (осінній, весняний).

б)    Сівба.

в)                Догляд за культурою.

г)  Збір врожаю.

6.Сорти і гібриди сої.

7.Передовий досвід вирощування сої.

8.Економіка.

 

1.Історія розвитку сої

Соя є цінною продовольчою і кормовою культурою. Батьківщиною сої вважають райони Східної Азії де її вирощують з давніх часів. За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн світу на загальній площі понад 50 млн.га. Значна частина світової площі сої розмішена в США. Великі площі сої в Японії, Індонезії, Болгарії, Росії. Середня світова врожайність становить близько 22 ц/га, а в  США – 26 ц/га.

Соя – одна з давніх культур. В країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея, Індонезія, Японія) вона була відома як землеробська культура за 4 тис. років до н.е. У Європі з’явилася наприкінці XVII століття. В Україні соя займає  поки незначну площу – до 75 тис.га. На перспективу заплановано довести соєвий лан в Україні не менш як до 500 тис.га. Середні врожаї сої у кращих господарствах України сягають 20 - 25 ц/га.

 

2.Народногосподарське значення сої

Серед зернобобових культур соя відзначається великим вмістом білка і жиру. Завдяки цьому продукти її переробки мають великий попит на світовому ринку. Білок характеризується доброю перетравністю, розчинністю у воді, засвоюваністю. Біологічна цінність його майже така сама, як і білка тваринного походження. Він містить в основному легкорозчинні – 59-61% , а також важкорозчинні глобуліни – 3-7% , альбуміни – 8-25%. Білок сої добре збалансований за амінокислотним складом і містить повний набір необхідних для людини і тварин амінокислот .

Під час формування бобів більша частина білка міститься в листках, а під час наливання їх і достигання – у насінні.

Сою використовують як сировину для промисловості. Зерно містить від 40 до 55% білків, до 26% жирів, близько 30% вуглеводів і досить значну кількість вітамінів. Соєву олію широко застосовують для виробництва маргарину, у лакофарбовій і миловарній промисловості для виготовлення гліцерину. Із зерна мелених бобів сої виготовляють страви, харчові продукти, консерви. Соєве борошно і шрот – цінні концентровані корми для молодняку великої рогатої худоби, корів і поросят. Дуже поживна соєва макуха, що містить 40-50% білка. Вона також є цінним кормом для птиці. Солома сої містить 3,5 - 4, а сіно - 11-12% білка. Багата на білок і зелена маса сої, тому цю культуру висівають у змішаних посівах з кукурудзою та суданською травою на силос і зелений корм. Наприклад у 100 кг зеленої маси сої  міститься 21 корм. од. та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно-соєвого силосу 26  корм. од. і  2,9 кг перетравного протеїну. Соя збагачує ґрунт на азот, тому, як і інші бобові культури, є цінним попередником  для різних сільськогосподарських культур. 

 

3.Ботанічна характеристика сої

Соя – однорічна бобова культура. Корінь сої стрижневий, досить розвинений, подібний до кореня квасолі. Стебло прямостояче, гіллясте, опушене, висотою 50-110 см.  Листя складне, трійчасте, різне за розмірами і формою, вкрите волосками, до збирання опадає. Квітки сої білі або фіолетові, дрібні, зібрані у китиці. Кількість квіток у китиці від 13 до 15. Соя - самозапальна рослина. Боби різні за розмірами і забарвленнями, ледь зігнуті, містять переважно по 2-3 насінини. У деяких сортів стулки бобів при достиганні розтріскуються і насіння висипається. Насіння кругле або овальне, різноманітне за кольором: жовте, зелене, коричневе, чорне, червоне.

 

 

 

 

4.Біологічні особливості вирощування сої

Соя належить  до теплолюбних культур. Насіння її починає проростати за температури 8-10С, проте сходи найшвидше з’являються при  температурі 18-20С. Оптимальна температура росту і розвитку 18-25С. Соя – світлолюбна рослина короткого дня. Умови освітлення впливають на інтенсивність фотосинтезу, біологічної фіксації азоту - на мінеральне живлення і врожай. За довжиною вегетаційного періоду сорти сої поділяють на дуже скоростиглі – 80-100 діб, скоростиглі – 100-120 діб, середньостиглі – 120-140 діб, пізньостиглі – 140-150 діб і більше. Соя дає високий урожай на чорноземних, каштанових і меліорованих дерново-підзолистих ґрунтах. Найбільші врожаї зерна і зеленої маси отримують на окультурених родючих ґрунтах, багатих на органічну речовину, забезпечених кальцієм, з доброю водопроникністю, обміном повітря.

 

5.Технологія вирощування:

а)Обробіток ґрунту (осінній, весняний)

          Польова сівозміна. Друга і перша польова сівозміна. Розмір поля першої сівозміни – 96,30га , друга сівозміна – 99,99га. Попередник – кукурудза на зерно. Під сою , що в першій, що в другій сівозміні добрива не вносяться. Номер поля в обох сівозмінах – 9.

Висівають сою  після озимих і ярих польових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур.

Основний обробіток ґрунту після стернових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки  плугами з передплужниками. На полях засмічених однорічними бур’янами, виконують одне неглибоке лущення дисковим лущильником ЛДГ-10, в якості тяглового агрегата використовують МТЗ-82, ЛДГ-15 на глибину 6-8 см; друге – полиневими лущильниками ППЛ-10-25, МТЗ-82 або культиваторам - плоскорізами КПШ-5, МТЗ-82, КПЕ-3,8,           МТЗ-82 та іншими на глибину 12-14 см, на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10-12 см.

Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушками (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів (трефлан, нітран, суміш  трефлану з прометрином). Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глибину 5-7 см.

 

б)Сівба

Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД (2,4-3,2 кг/т), тигамом (2,8-4,2 кг/т). безпосередньо перед сівбою насіння обробляють у затінку соєвим ризоторфіном. Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12-14С) широкорядним способом з міжряддям 45-65 см або звичайним рядковим способом.

Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу і Полісся становить 550-650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього – 450-500 тис. схожих насінин на 1 га.  Вагова норма 35-100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4-5 см, на важких ґрунтах 3-4 см, при недостатній вологості ґрунту 5-6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

 

в)Догляд за культурою

Догляд за посівами сої спрямований на захист її від бур’янів і шкідників і поліпшення умов харчування й вологозабезпеченості рослин. При інтенсивній технології оброблення сої бур’яни знищуються за допомогою гербіцидів, а інколи використовують механізовану боротьбу з ними. Механізований догляд за посівами сої складається з  до сходового й після сходового боронувань, обробки ґрунту в міжряддях. До сходове боронування проводять через 2-5 днів після посіву сої. Строки проведення міжрядних обробок і їхнє число залежить, в основному, від появи бур’янів. Коли намітяться рядки, проводять перше міжрядне розпушування на глибину 6-8 см, друге – через 10-12 днів на глибину 5-7 см. При розпушуванні міжрядь на таку глибину на культиватор встановлюється стрілчаста лапа, а з боків – 2 лапи-бритви. Захисна зона при обробці міжрядь повинна бути 10-12 см. Глибина культивації встановлюється з урахуванням повного підрізання бур’янів, але не глибше 6-8 см, щоб не допустити ушкодження кореневої системи сої. На посівах сої з міжряддями 45 см доцільно використовувати культиватор  УСМК-5,4.

 

г)Збір врожаю

Збирання врожаю сої проводиться при досягненні господарської спілості насіння, коли вологість його досягає 15-16%. Найбільш точний метод – це безпосереднє визначення вологості насіння яке прес-аналізатором або в лабораторних умовах висушуванням до абсолютної ваги й розрахунками у відсотках у співвідношенню маси води, що випаровується, до маси вихідного навішення зерна.

Збирають сою прямим комбайнуванням комбайнами «Нива», «Дон 1500», «Джондір», «Обрій» і іншими з переустаткованими жниварками для забезпечення мінімальної висоти зрізу. Для зменшення дроблення насіння частоту обертання барабану знижують до 500-600 оборотів у хвилину при вологості насіння вище 12% і до 300-400 – при більш низькій вологості. 

При післязбиральній доробці воно природним шляхом досохне до вологості 12-14% , при якій у процесі тривалого зберігання свої посівні властивості.

 

6.Сорти і гібриди сої

«Романтика»

Заявник – Інститут рослинництва ім. В.Я.Юр’єва

Різновид – ukrainica.  Рослини напівстиснутої форми з товстим центральним стеблом, висотою 80 см, облиствленість висока, опушення світло-руде, квітки фіолетові з рожевим відтінком, зерно овальне-кулясте, ясно-жовте, рубчик темно-коричневий з вічком, маса 1000 зернин – 150-160 гр.

Сорт  відноситься до ранньостиглої групи, тривалість вегетаційного періоду 90-100 днів. Має підвищену посухостійкість, стійкість до вилягання, хвороб і шкідників.

Добре пристосований до механізованого збирання. Можна використовувати як попередник під озиму пшеницю.

Сорт зернового напрямку широко використовується на харчові цілі. Потенційна урожайність 35-37 ц/га.

«Аннушка»

Заявник ПП науково-селекційна фірма «Соєвий вік»

Скоростиглий.

Вегетаційний період 106-109 днів, дозріває на 12-13 днів раніше сорту Устя .

Середня врожайність за 2 роки 17 ц/га.

Висота прикріплення нижнього боба – 7-10 см.

Стійкість до вилягання 7-9 балів. Стійкий до осипання.

 

 

 

«Алмаз»

Заявник – Білявська Л.Г., Полтавська Державна Аграрна Академія

Вегетаційний період 119-121 днів, прирівнюється до сорту Устя.

Середня врожайність 16,1 ц/га, в 2005 році - 21,4 ц/га. Стійкий до вилягання та осипання.

 

«Альтаїр»

Апробаційна група – українка.

Кущ висотою 70-80 см. Урожайність 27 ц/га. Стійкий проти вилягання – 4,9 бала, осипання – 5, посухи – 4,7 бала.

 

«Бистриця 2»

Апробаційна група – Медісе-міноза.

Висота до 106 см. Урожайність – 18,6 ц/га.

 

«Київська 27»

Апробаційна група  - сордіда.

Висота 80-90 см. Стійкість проти вилягання – 5 балів. Урожайність – 19-23 ц/га.

 

«Одеська 124»

Апробаційна група –флавіда.

Стійкість проти вилягання і обсипання – 5 балів. У зерні міститься 40% протеїну і 20% олії. Урожайність – 27 ц/га, висота – 65-70 см.

 

7.Передовий досвід вирощування сої

Безгербіцидна технологія вирощування сої була випробувана на КСП «Зоря» генеральним директором  Миколаївського об’єднання «Соя» М.Ю.Дробітьком.

Технологія передбачає якісний зяблевий обробіток ґрунту, одна-дві культивації. Енергетичний коефіцієнт безгербіцидної технології вирощування сої становив 3,81, а традиційної – 3,46.

Застосування цієї технології показало ефективність її в умовах Степу.

Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої  полягає в ретельному передпосівному обробітку ґрунту. Для цього передбачено  закриття вологи важкими зубовими боронами та обробітку ґрунту комбінованим агрегатом типу «Європак», який забезпечить дрібно грудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту сої.

За 4–5 тижнів до сівби насіння протруюють вітаваксом  (3л/т), а у день сівби обробляють препаратом бульбочкових бактерій – соєвим ризоторфіном. Кращий спосіб сівби сої – широкорядний із міжряддям 45 см. Для високорослих і пізньостиглих сортів рекомендоване міжряддя 70 см. Глибина загортання насіння має становити 2.5-3 см, а за умови недостатньої зволоженості верхнього шару ґрунту – 3-4 см. Орієнтована норма висіву насіння – 80-100 кг/га .

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів по боротьбі з бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів гербіцидом базагран – 2 л/га та інсектицидом залон – 3 л/га).

Передова технологія полягає в вище перекисленому, але разом із застосуванням добрив. Загальну дозу мінеральних добрив встановлюють залежно від планової врожайності і родючості ґрунтів. Основне добриво бажано вносити локальним способом на глибину 10-12 см. Норма NPK встановлено 1:(1,5-2):1,також соя позитивно відгукується на органічні добрива. На полі удобреному зеленим добривом, компостами, урожай зерна підвищується на 4-7 ц/га.

 

8.Економіка

Ціна за 1 тону сої – 3 тисячі грн.

Кукурудза

 

План                                       

 

 

 1Історія розвитку культури

 2Народногосподарське значення культури

 3Ботанічна характеристика культури

 4Біологічна характеристика культури

 5Технологія вирощування

 6Сорти і гібриди

 7Передовий досвід вирощування культури

 8Економіка  

 

 

1.Історія розвитку культури.

            Кукурудза-одна з найдавніших сільськогосподарських культур. Це підтверджується тим що її використовували в церемоніях стародавні народи.

Однак вірогідних даних  про те коли саме почали вирощувати кукурудзу, немає. Найстаріші археологічні знахідки ( в Нью-Мексиці ) свідчать про те, що кукурудза в культурі була відома близько 4500 років тому. Деякі дослідники, зокрема академік М.М.Кулєшов,П. Уезеруокс, вважають, що вік культурної кукурудзи значно більший.

Про місце походження кукурудзи є багато думок. Усі вони в основному зводяться до того, що вона є культурою американського походження. Більшість дослідників вважають батьківщиною кукурудзи Мексику.

            Однак дослідження Ч.Дарвіна, який  знайшов качани кукурудзи разом з 18-ма видами черепашок у піску морського берега Перу, а також дослідження М.М. Кулєшова  дозволяють гадати, що у створенні кукурудзи, як культурної рослини велика роль належить стародавнім хліборобам Перу і Болівії. У цій місцевості здавна вирощували кукурудзу з борошнистим зерном. До приходу європейців кукурудза була там єдиною хлібною культурою.

У деяких літературних джерелах не раз висувалася гіпотеза, що кукурудза була відома була відома ще до відкриття Америки.

На початку XVI ст. ботаніки ,які вперше описали кукурудзу ,вважали, що вона походить з Азії. Таке уявлення у них склалося тому, що багато вчених того часу вважали нововідкриті землі Азією. Пізніше ,коли було точно доведено існування американського континенту, ця теорія поступилася місцем теорії про існування двох видів кукурудзи: азіатської і індійської.

    На користь доказів того ,що кукурудза походить з Америки ,служить і той факт , що на цьому континенті є родичі кукурудзи - теосинте і трипсакум ,які не зустрічаються більше ніде на земній кулі Кукурудзу з Америки в Європу завіз у 1494 р. Х. Колумб .У цьому році поблизу Мадрида були вперше вирощені кукурудзяні рослини. Про це свідчать документи ,що зберігаються у міському архіві м.Севільї за 1500 р. До Росії завезено з Молдавії.

Після реформи 1861 р. коли капіталізм дав поштовх розвитку сільського господарства, площі під кукурудзою почали збільшуватись. Особливо розширилися площі посіву цієї культури на півдні України. Перший досвід силосування кукурудзи в Росії здійснило у земському училищі Херсонської губернії в 1875 р. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, кукурудзі в нашій країні  відвели належне місце.  Якщо в 1913 р. ця культура в нашій країні займала 2.2 млн. га. то в 1928 р. уже 4.4 млн. а в 1950 р. 4.8 млн. га.      

 

2.Народногосподарське значення культури.

 

Кукурудза –одна з найважливіших і  найурожайніших  сільськогосподарських культур. Урожайністю вона переважає найпоширеніші зернові культури. Застосовують її дуже широко ,тому ,що ця культура дає різноманітні і поживні корми для сільськогосподарських тварин ,цінні харчові продукти для людини , дешеву сировину для промисловості.

   За поживністю 100 кг. кукурудзи, зібраної на зелений корм до викидання волотей дорівнює 15-16.а зібраної у молочно-восковій стиглості 32 корм. од. Зелена маса кукурудзи містить багато цукрів і добре силосується. Проте вміст перетравного протеїну в кормовій одиниці при збиранні врожаю у фазі молочно – воскової стиглості становить менше 70-80 г, а до викидання волотей 100-110 г. За поживністю 100 кг сухих стебел кукурудзи, зібраної на зерно дорівнює 37 корм. од. і містить 1.5 кг перетравного протеїну . Розмелені стрижні качанів також згодовують тваринам ,100 кг їх дорівнює 35 корм. од.

   Зерно – цінний концентрований корм для всіх сільськогосподарських тварин і птиці : за поживністю 1 кг його дорівнює 1.34 корм. од. і містить 70 г перетравного протеїну: крім того , воно містить 9-12% білка ,4-6% жиру, 65-70 % без азотистих екстрактивних речовин.

   Кукурудзу використовують  і як продовольчу культуру. З її зерна виготовляють борошно, крупу, пластівці, тощо.

   Воно також є сировиною для виробництва спирту ,крохмалю, глюкози. Куку-рудза –добрий попередник для інших культур . Велика перевага кукурудзи полягає ще і в тому ,що навіть у роки з несприятливими метеорологічними умовами , коли інші зернові сильно терплять від посухи ,вона дає  добрі врожаї.

   Цінні властивості кукурудзи перевірені протягом багатьох століть народами різних країн. Кукурудза є провідною культурою у створенні міцної кормової  бази в Степу і Лісостепу України.         

 

3.Ботанiчна характеристика культури.

         Кукурудза  (Zea mays L.) - однорiдна,однодомна роздiльностатева рослина,тобто така,  в якої       чоловiчi i жiночi квiтки розмiщенi на однiй рослинi але в рiзних її частинах. Чоловiчi                квiтки зiбранi в суцвiття у виглядi волотi i розмiщенi на верхiвцi стебла. Жiночi квiтки знаходяться на багаторядному качанi.

         Кукурудза належить до родини злакових Cramineal до пiдродини просовидних (Panicoidal), до триби маїсових ( Maydeae ). Остання об’эднує вiсiм близьких мiж собою родiв. У кожному з них стебла заповненi серцевиною, а квiтки одностатевi, тодi як у iнших представникiв цiєї родини, вони двостатевi. Характерною особливiстю цiэi триби э те, що чоловiчi i жiночi квiтки розмiщуються в рiзних суцвiттях. Усi рослини, що входять до триби маїсових, можна за iх походженням подiлити на двi групи: рослини американського континенту i рослини азiатського континенту. Рiд (Euchlaena )- теосинте, i (Zea ) –кукурудза найближчi мiж собою з перелiчених вище груп.В обох з них чоловiчi i жiночi суцвiття зiбранi в окремi суцвiття- волоть i качан. Рослини теосинте i кукурудзи легко схрещуються мiж собою i дають родюче потомство. Рiд теосинте представлений двома видами –однорiчними i багаторiчними рослинами,а рiд  Tripsacum)-приблизно 10 видами. До роду(Zea)-входить єдиний вид(mays L). Вiн має велику рiзноманiтнiсть форм iсортiв i зустрiчається тiльки в культурнiй флорi.  Будова i рiст кореневої системи. Кукурудза, як i iншi рослини з родини злакових, має мичкувату кореневу систему. У кукурудзяної рослини розрiзняються п’ять типiв коренiв: зародковi, гiпокотильнi або бiчнi зародковi, епiкотильнi, пiдземнi вузловi, i надземнi вузловi.  При проростаннi насiння першим iде в рiст головний зародковий корiнь, який э частиною зародка й утворює згодом при заглибленi в грунт бiчнi корiнцi. Головний зародковий корiнь порiвняно швидко проникає в грант на глибину до 40см. Кiлькiсть бiчних зародкових коренiв залежно вiд гiбрида або сорту коливається вiд 0 до 13 см. Зародковий корiнь i бiчнi корiнцi утворюють систему первинних коренiв. Протягом перших 2-3 тижнiв життя рослини вони вiдiграють основну роль у постачаннi ii водою та поживними речовинами. Будь-яке пошкодження цих коренiв хворобливо позначається на рослинах. Iх роль особливо велика до утворення 8-9 листкiв. Iз збiльшенням рослини значення первинноi системи зменшується, однак вона вiдiграє важливу роль у життi рослини до кiнця її вегетації. Вторинна коренева система розвивається бiля поверхнi грунту, а також з бiчних коренiв, що сформувалися в результатi iх наступного галуження. Велике значення для кукурудзи мають повiтрянi або опорнi коренi.Вони утворюють ся кiлькома надземними вузлами. Порiвняно з iншими  цi коренi мають бiльший дiаметр i вкритi товстою захисною тканиною. Поiтрянi коренi служать не тiльки для надання бiльшої стiйкостi стеблам кукурудзи, але й для посилення ii живлення. Усього у рослини кукурудзи утворюється вiд 5до 10 ярусiв вузлових коренiв. З них 5-7 ярусiв закладаються на пiдземних вузлах i 2-3 верхнiх яруси-на надземних вузлах стебла. Коренi нижнiх ярусiв називаються пiдземними вузловими коренями, а верхнiх ярусiв-надземними вузловими опорними або повiтряними коренями . Глибина проникнення коренiв залежить, насамперед вiд, властивостей грунту.   Коренева система найiнтенсивнiше росте в початковий перiод розвитку рослини кукурудзи. На цьому етапi розвитку прирiст кореневої системи у багато разiв перевищує прирiст надземних органiв. Причому, у стадii яровизацiї iнтенсивно ростуть первиннi коренi а в свiтлову-прискорюється рiст вторинної кореневої системи . Вага коренiв дорослоi рослини у повiтряно-сухому станi становить 12-15% ваги всiєї рослини разом з качанами. Коренева система э дуже важливим органом рослини. У нiй нетiльки здiйснюється вбирання поживних речовин-води, кисню, повiтря, але й вiдбувається синтез багатьох важливих для життя рослинних сполук , а також первиннi процеси переробки ввiбраних з грунту поживних речовин. Ось чому при вирощуваннi кукурудзи дуже важливо застосовувати такi агротехнiчнi прийоми, якi посилюють рiст i розвиток не тiльки надземних органiв рослини але й кореневої системи.

                                        

                        Будова i рiст стебла

             Стебло кукурудзи пряме, цилiндричної форми, товсте, всерединi заповнене серцевиною.   Висота його коливається в межах 55-160 см. Стебло має досить виразнi вузли й мiжвузля яких буває вiд 8 до 40. Причому 3-8 з них э пiдземними, решта – надземними. Найдовшим э верхнє мiжвузля, яке несе суцвiття-волоть.

              У перiод розгортання всiх зародкових листкiв вiдбувається роздiлення зародкового стебла на     вузли. Кiлькiсть їх у процесi росту не збiльшується. Найбiльший прирiст рослини кукурудзи буває перед виходом волотi з пiіво верхнього листка. При сприятливих умовах у цей перiод добовий приiів рослини становить 12 i бiЛьве см. Товщину стебло росте з середини. Такий тип росту називається ендогенним.  Стебло забезпечує рух мiнеральних солей вiд коренiв до листкiв i органiчних речовин вiд листкiв до коренiв. Зверху воно вкрите епiдермiсом. Пiд ним щiльно розташованi судинно-волокнистi пучки, якi утворюють тверду стiнку стебла, потiм серцевина, яка заповнена губчастою тканиною.У вузлах судинно-волокнистi пучки густо переплiтаються мiж собою iчастина з них вiдгалуджуэться в листки, а деякi в качани. Мiжвузля стебла закритi пiхвами  листкiв i пазухах кожного з них закладається по однiй пазушнiй бруньцi, у мiсцi ii прикрiплення є невелика виїмка. З кожної бруньки можуть утворюватися бiчнi пагони першого порядку- пасики.

                 На пагонах наступного порядку у пазухах листкiв також закладаються пазушнi бруньки, якi  можуть утворювати пагони, що завершуються качанами.    

 

                         Будова листків

         Одним з найважливiших органiв рослини э листок. У ньому здiйснюється процес  отос интезу     – створення органiчної речовини вуглекислого газу, повiтря i води. Листок кукурудзи складається з трьох основних частин: листкової пластинки, Пiхви i язичка.  Пiхва листка щiльно охоплює мiжвузля, завдяки чому ,захищає стебло вiд пошкодження i надає йому мiцностi.У тому мiсцi, де пiхва листка прикрiплюється до стебла, утворюється кiльцеподiбне потовщення, яке називається листковим вузлом.

Язичок розташований у мiсцi переходу пiхви в листкову пластинку i перешкоджає проникненню пилу, води i комах у промiжок мiж листком i стеблом. Листкова пластинка широка стрiчкоподiбноi форми. Краї її ростуть швидше, нiж середина, у результатi чого вони стають хвилястими, що звiльшує їх поверхню i надає iм бiльшої мiцностi. Розташування листкiв почергове, тобто вони знаходяться  на протилежних боках стебла один вище вiд одного.

            Зверху листок має гладеньку поверхню, а знизу вiн трохи опушений. Чим бiльше листя має рослина, тим  бiльша у неї величина листкової поверхнi. Така рослина краще використовує сонячну енергiю i отже вона може нагромаджувати бiльше органiчної речовини за одиницю часу i дати значно великий урожай. 

 

Будова чоловiчих суцвiть i квiток 

                                    Кукурудза утворює в основному два типи квiток-квiтки чоловiчi i жiночi.

 Чоловiчi квiтки зiбранi в суцвiття-волоть. Волоть звичайно формується на верхiвцi стебла або на   бiчних пагонах-пасинках. У волотi кукурудзи бiчнi гiлки галузяться слабо, чим вона i вiдрiзняється вiд волотей iнших злакових рослин. Центральний стрижень волотi,           як правило, добре розвинений. Довжина верхнього мiжвузля , на якому безпосередньо розташована волоть,

Буває рiзна-вiд дуже малої . Волоть буває забарвлена в рiзнi кольори, що залежить вiд наявностi в         нiй антоцiану. Основним суцвiттям кукурудзи , як злакової рослини , є колосок, колосок-це укорочений пагiн, який складається з короткого стебла-вторинної осi суцвiття , на якiй розташованi два листовидних утвори-стерильнi лусочки. У волотi стерильнi лусочки оточують квiтки повнiстю, а в качанi тiльки частково. У волотi обидвi квiтки колоска утворюють тичинки, а в качанi тiльки одна квiтка колоска утворює маточку. Колоски у волотi розташовуються звичайно по парно, рiдше по чотири. На бiчних гiлках волотi, на їх зовнiшньому боцi, колоски розташованi в два вертикальнi ряди, на головнiй осi спiрально в кiлька рядiв. Квiтковi лусочки тонкi, плiвчастi. Кожний колосок має двi квiтки. У кожнiй з них є двi квiтковi плiвки i три тичинки. Пиляки                                        двогнiзднi з довгою тичинкою, здатною подовжуватися пiд час цвiтiння, в результатi чого пиляк виходить за межi квiткових плiвок. Волоть має в середньому 5000-7000 пилякiв ,у кожному з них утворюється 2000-3000 пилкових зерен, в однiй волотi iх налiчується близько 14-16 млн.  

 

Будова жiночих суцвiть i квiток       

           У початковий перiод свого розвитку й росту, качани спрямованi вгору; у деяких сортiв i гiбридiв таке    положення вони зберiгають аж до достигання, в iнших же пiсля достигання обвисають. Жiноча квiтка у дорослому станi складається з маточки i квiткових плiвок.У маточцi розрiзняють зав’язь, довгий стовпчик i приймочку, що закiнчуєть двома лопотями. Приймочка являє собою довгу шовковисту нитку, вкриту часточками-волосками. Качан кукурудзи вкритий обгорткою, що являє собою шар видозмiнених листкiв.Зовнiшнi шари обгортки складаються з товстiших листкiв, внутрiшнi-з дуже тонких, майже плiвчастих.        

 

Будова зерна 

        У кукурудзи, як i в iнших рослин з родини злакових плодом є зернiвка. Вона має рiзну форму:  округлу, загострену, чiтко ограновану; рiзний колiр: вiд бiлого до чорного. Зернiвки голi, великi.Вага 1000 зерен коливається в досить широких межах.Оболонка складається з двох частин-зовнiшньої або плодової, яка утворюється iз стiнок зав’язi, i внутрiшньої – насiнної, що розвивається з оболонки насiнного зачатка.

     У нижнiй частинi зернiвки розташований зародок iз щитком. Трохи вище вiд них розташоване первинне  стебло з брунькою, вкрите ковпачком зачаткових лтсткiв.

   Кукурудза бiдна на такi важливi амiнокислоти як лiзин i триптофон.Тому тепер ведеться велика робота над   створенням гiбридiв високолiзинноi кукурудзи.

 

4Біологічна характеристика  культури.

           Кукурудза-теплолюбива культура.Насiння починає проростати при температурi грунту 8-12   градусiв. Найкраще росте i розвивається в перiод сходи-викидання волотей при середньодобовiй температурi 20-25 градусiв.

           Температура понад 25 градусiв пiд час цвiтiння i з’явлення тичинок з пиляками на качанах дуже  несприятлива, а понад 30 градусiв-негативно впливає на цвiтiння i заплiднення. Оптимальна температура в перiод вiд цвiтiння до достигання зерна 22-25 градусiв при поступовому зниженнi до помiрної чи порiвняно низької пiд час наливання i повного достигання. При середньодобовiй температурi 14-15 градусiв рiзко знижується рiст рослин, а при 10 градусах припиняється прирiст бiологiчної маси.Зеленi листки пошкоджуються при температурi близько 0 градусiв, а стебла й качании-при мiнус 2.5-3 градуси. Загальна кiлькiсть води, необхiдна для проростання насiння становить 40-45% його маси в сухому станi.Нормально проростає насiння при вологостi грунту не нижче 18-20%,що треба враховувати пiд час встановлення глибини загортання насiння.Кукурудза економно використовує грунтову вологу.

 Найбiльше вологи рослини використовують протягом 30-денного критичного перiоду, який починається за 10  днiв до викидання волотей. Це пов’язано з iнтенсивним нагромадженням сухих речовин, цвiтiнням,

 заплiдненням i формуванням зерна.Найсприятливiша для росту i розвитку рослин вологiсть коренепроникного  шару грунту 70-80%.

 

  

5.Технологія вирощування

                        Обробiток грунту

         Основний обробiток грунту включає одно-двоє лущень, оранку з одночасним вирiвнюванням   поверхнi грунту.  Перше лущення проводять дисковими лущильниками ЛДТ-10, слiдом за збиранням озимої пшеницi на глибину 6-7 см, друге пiсля массового з’явлення бур’янiв на 8-12 см, дисковими боронами БДТ-7;БДТ-10 в агрегаті з тракторами Т-150 К, а  при достатнiх запасах вологи-лемiшними лущильниками в агрегатi iз зубовими боронами ЛДГ.

 Орють плугами з полицями звичайними або напiвгвинтовими  ПЛН-5-35 в агрегаті з трактором Т 150К, на  глибиину 25-27 см, Але не глибше гумусового горизонту. Якщо попередником э кукурудза то зяблевий обробiток починають iз подрiбнення коренестеблових решток важкими дисковими боронами БДТ-7, БДТ-10 використовуючи трактори Т 150К або фрезами.Для додаткового вирiвнювання поверхнi грунту пiсля оранки, поле пiзно восени обробляють культиваторами КПС-4, в агрегатi з 6.   важкими зубовими боронами або iншими знаряддями на базі трактора МТЗ-82 . Ранньовесняна пiдготовка грунту включає ряд технологiчних операцiй спрямованих на створення ретельно вирiвняного дрiбногрудочкуватого шару i максимальне збереження вологи.Вирiвняння поверхнi починають iзнастанням фiзичної спiлостi грунту з допомогою вирiвнювачiв ВП-8 або шлейфів використовуючи трактори марки МТЗ-82.

 Передпосiвний обробiток проводять без розриву i сiвбою застосовуючи культиватори УСМК-5.4А в  агрегаті з  тракторами марки МТЗ-80, МТЗ-82. Глибина обробiтку 5-6 см.   Внесення гербiцидiв на посiвах кукурудзи:  Препарат Гвардiан, 79%- й. к. е ацетохлор + антидот ( АД – 67 ). Види бур’янiв, проти яких обробляють поле: однорiчнi злаковi та двосiм’ядольнi. Спосiб: Обприскування грунту до сiвби, пiд час сiвби пiсля сiвби, але до сходiв культури.

                         г)Пiдготовка насiння до посiву (посiв)

         Для сiвби використовують калiброване насiння з високою енергiєю проростання i схожiстю не нижче   95%. Ефективний захiд пiдвищення польової схожостi-обробка насiння плiвковими препаратами методом iнкрустацiї або гiдрофобiзацiї.Для цього застосовують 2%-ний розчин Na КМЦ, або 5%-ний розчин полiвiнiлового спирту, додаючи речовини для активiзацiї проростання насiння.0.5 кг полiвiнiлового спирту додають до 10л води, 0.4кг гiрчанокислого цинку 0.5кг сiрчанокислого марганцю, 1кг нiтрофоски, 2кг вiтаваксу на 200кг насiння.  Ciвба в раннi строки-важливий фактор збiльшення врожайностi. Сiвбу починають при пiдвищеннi середньодобової температури в грунтi на глибинi 10см : для холодостiйких гiбридiв-до 6-7 градусiв, для середньохолодостiйких-7-8 градусiв, i теплолюбивi 8-9 градусiв. При вирощуваннi кукурудзи на зерно i силос сiвбу проводять пунктирним способом пневматичними сiвалками СУПН-8 шириною мiжрядь 70см на базі трактора МТЗ-82. Можна використовувати  сiвалки СПЧ-6 по двi в агрегатi . На базі трактора МТЗ-80, 82  у роки недостатнього зволоження, ширину мiжрядь збiльшують до 90-100см. Глибина загортання насiння залежить вiд грунтовоклiматичних умов i строку зволоження верхнього шару грунту.Одночасно з сiвбою вносяться добрива: калiйнi на глибину 10-12см.  При достатнiх весняних запасах вологи на зв’язаних суглинкових грунтах у Лicостепу насiння висiвають на глибину 4-7 см. Густота насаджень становить 35-40 тис рослин на 1 га.

      При посушливiй  веснянiй погодi та  недостатнiй кiлькостi вологи в грунтi, глибину загортання  збiльшують до 3-4см. На легких пiщаних грунтах залежно вiд стану зволоження,насiння висiвають на 3-5см. Рентабельність даної культури в кінцевому етапі з урахуванням всіх затрат на використання становлять 60-65%.   

               

д)Догляд за посiвами

         Досходовий догляд проводять лише при низькiй ефективностi гербiцидiв.   При вiдсутностi  сходiв бур’янiв ущiльнену поверхню зберiгають до утворення у кукурудзи  трьох-чотирьох листочкiв.Поверхневий шар грунту до цiєї фази можна розпушувати лише при з’явленнi великоi кiлькостi сходiв бур’янiв або утвореннi грунтовоi кiрки.Для цього найдоцiльнiше застосовувати ротацiйнi мотики або легкi зубовi борони (ЗБ- ) в агрегатi з райборiнками не пiзнiше як за чотири-п’ять днiв до з’явлення сходiв кукурудзи. Пiсля сходiв застосовують один-два мiжрядних обробiтки з одночасним внесенням при необхiдностi страхових  гербіцидів.

 

 

                        Хвороби та шкiдники

                        Найголовнiшi шкiдники кукурудзи:

                        Дротяники-пошкоджують висiяне насiння кукурудзи також пiдземну частину стебел.

Капустянка-шкода полягає в тому, що вона прокладаючи ходи пiд поверхнею грунту,   пiд’їдає  коренi i виїдає насiння.

        Листковi попелицi-пошкоджують листки,у листкових пiхвах та на волотях кукурудзи попелицi утворюють    колонii.

 

 

Ураження кукурудзи хворобами:

        Пухирчаста сожка-уражає рiзнi органи рослтни кукурудзи: пагони ,волотi, стебла, листя, кореневу  шийку i т.д.

        У боротьбi з цiэю хворобою проводять дворазове обприскування посiвiв 2%-ною суспензiєю препарату  ТМТД. Фузарiоз-на уражених пагонах з’являється павутинний налiт гриба рiзних вiдтiнкiв.

 

                        е)Збирання врожаю

         На зерно кукурудзу збирають наприкiнцi восковоi на початку повноi стиглостi в максимально стислi строки, небiльше нiж за 10-12 днiв. Для цього використовують комбайни «Херсонець-7» з очисними пристроями або комбайни  з наступним очищенням качанiв на току очисниками ОП-15.

         А кукурудзу на силос збирають у молочно-восковiй стиглостi культури. Збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Е-200,КС2.6) , ДОН-15. Машини і критерії до них для збирання кукурудзи на зерно.

         Кукурудзу на зерно збирають в кінці воскової стиглості, а на насіння – на початку фази  повної стиглості двома способами : збирання кукурудзи у качанах і збирання кукурудзи з одночасним обмолочуванням качанів.

         При збиранні кукурудзи використовують зернозбиральні комбайни з пристроями КМД-6, КМР-6, ППК-4 та кукурудзозбиральний комбайн КСКУ-6А обладнаний молотильним апаратом.

         Також використовують пристрої до зернозбиральних комбайнів ППК-4 і КЗС-5 до СК-5М, КМД-6, ПДК-10 до РСМ-10, КМР-6 до СК-10В.

         Комбайн самохідний кукурудзозбиральний КСКУ-6А збирає кукурудзу з обмолочуванням качанів і подрібненням листково-стеблової маси. Комбайн шестирядний. Робоча ширина захвату 4,2 м. На комбайні встановлено двигун СМД-72 потужністю 147 кВт. Пристрій КМД-6-шестирядний , призначений для збирання кукурудзи у повній стиглості на зерно комбайном РСМ. Робоча ширина захвату -4,2 м. При збиранні кукурудзи з обмолочуванням качанів можливі втрати зерна за комбайном не повинні перевищувати 0,7 %.Кількість недообмолоченого зерна-2,5%. Зерно у бункері повинно мати 96%.У подрібненій листостебловій масі може бути зерна не більш як 0,8%. Збирають кукурудзу з одночасним обмолотом при готовості зерна не більш як 30%.Після обмолоту зерно кукурудзи очищають  і сушать на зерноочисно-сушильних комплексах КЗС-25,КЗС-50.

 

6.Сорти i гібриди кукурудзи.

         1 Харкiвський 10 Т одержують вiд схрещування сорту Сторинська Т з лiнiэю Харкiвська 46. Гiбрид ранньостиглий, висота рослин 180-200 см. Середньо-врожайний.

         2 Буковинський 3- гiбрид селекцiї Чернiвецької  сiльськогосподарської дослiдної станцiї. Одержано вiд схрещування сорту Глорiя Яковецького з лiнiэю ВIР-44. Зерно гiбридних рослин жовте, кременисто-зубовидне, стрижень червоний. Вага 100 зернин 250-340 г. Висотою рослин 200-250 см.

         Гiбрид високохолодостiйкий завдяки йому рослини нормально розвиваються при більш низькiй температурi весняного перiоду нiж iншi.

                                                             

Вимпел МВ      

                                 Заявник - IР;  НВ  ФГ “Компанiя  Маiс”.

         Середньо - раннiй. Простий мiжлiнiйний гiбрид. Урожай зерна в 2006 р. 106,8 ц /га. Вологiсть зерна при збираннi -25%. Висота рослин 245 см, вирiвнянiсть по висотi -5.2см; висота прикрiплення нижнього пагона-80 см, вирiвнянiсть по висотi прикрiплення нижнього пагона-0.3 см. Рослини з пониклими качанами 10%. Стiйкий до вилягання. Стiйкий до пошкодження кукурудзяним метеликом.   

 

7.Передовий досвiд вирощування  культури.

                        У Харкiвськiй областi розпочали вирощувати новi гiбриди кукурудзи.

NS-101-простий дволiнiйний гiбрид кременистого типу, отриманий на основi фертильної материнської лiнiї.  Перiод вегетацiї-95-105 днiв. Висота рослин при викиданнi китицi до 220-200см. Потенцiал урожайностi-до 11т/га. Качан середнього розмiру до 25см завдовжки, кiлькiсть рядiв зернин 12-14, маса1000зернин-370-400г. NS-300-простий дволiнiйний гiбрид зубоподiбного типу, отриманий на основi фертильної материнської лiнiї.

          Перiод вегетацiї-110-115днiв. Висота рослин при викиданнi китицi до 230-250см  Потенцiал    урожайностi до -13т/га. Качан-до30см завдовжки, кiлькiсть рядiв зернин -14 Маса 1000 зернин -350-370гр В 2004р. Врожайнiсть сухого зерна гiбрида Кремiнь 200,МВ склала  103,8ц/га(Полтавський iнститут АПВ)ВНДI  На дослiдженому полi кукурудзи  Гiбрид кукурудзи Валентин МВ висiвали пiсля озимої пшеницi з густиною стояння рослин 50-55тис. шт/га.Дослiд було розкладено в чотирикратнiй повторностi, варiанти розрiзнялися основним обробiтком грунту: оранка вiдвальна на глибину 25см восени(кiнець жовтня), оранка вiдвальна на 25см весною(середина березня), обробiток грунту культиватором КТС-10 на 20см восени, обробiток грунту культиватором КТС-10 на 20см весною.Допосiвний обробiток грунту весною складався з вирiвнюючої i передпоciвної культивацiї.Догляд за посiвами включав мiжрядну культивацiю i пiдгортання. Гербiцид харнес(2.5л/га) вносили протягом 1-2 днiв пiсля сiвби кукурудзи iз закладенням боронами.Врожай збирали вручну, качани обмолочували на молотарцi.Гербiциди виявились неефективними, засмiченiсть склала 29-44шт/кв.м  Журнал «Пропозиція» 10.2002 р ст 33. Журнал  «Пропозиція» 2.2006р. ст. 58.  

 

8. Економiка

                                 Прогноз врожаю кукурудзи на зерно:

                        Посiяно 271.4тис.га  Буде зiбрано 259.5тис.га  Урожайнiсть 38.1ц/га  Зiбрано тис.тонн 988.7

                        Прогноз на 2007рiк

 Пiдвищений ринковий попит на зерно кукурудзи стимулював розширення посiвiв цiєї культури до 2202.4тис.га(2006р.-1776.9тис.га)  Очiкується ,що збиральна площа кукурудзи на зерно буде значно меншою за посiвну i становитиме 1830.6тис.га(2006р.-1748.3тис.га)  Середня врожайнiсть зерна становитиме 32.5ц/га(2006р.-35.7ц/га)  Валовий збiр-5950.0тис.тонн(2006р.-6378.3тис.тонн)

         Квоти на експорт зернових дiятимуть з 1 листопада ц.р. до 31 березня 2008р. Згiдно з постановою Кабiнету  Мiнiстрiв, експорт зернових загальним обсягом 1.5млн.тонн.дозволяэться в таких обсягах: кукурудзи-600тис.тонн. Купiвля-продаж-1100грн.за тонну.  

 

 

 

 

 

           

 

 

 

 

 

 

 

Назад        

Hosted by uCoz