Баклажани.

 

План

 

1.      Історія розвитку баклажанів

2.      Народногосподарське значення баклажанів

3.      Ботанічна характеристика баклажанів

4.      Біологічна характеристика баклажанів

5.      Технологія вирощування

6.      Сорти і гібриди баклажанів

7.      Економіка

 

1. Історія розвитку баклажанів.

  

   Батьківщина баклажана – тропічні райони Східної Індії. Там і сьогодні можна зустріти його диких предків. Сам баклажан у дикому виді зустрічається в південно – східній Азії. Із Індії він проник в Японію, звідти – в Африку. В 19 ст. його почали вирощувати в Європі і зрозуміли його справжню цінність. А близько 300 років тому європейці боялися споживати в їжу плоди баклажанів, вважаючи їх отруйними. Так насправді: вони вміщують в себе глюкозид соланін, який надає плодам гіркого смаку. В даний час баклажан є однією з основних культур в Середній Азії на Кавказі. З часом баклажан став розповсюджений і в Україні.

 

2. Народногосподарське значення баклажанів.

 

   Баклажани ціняться за високі смакові і поживні якості плодів. За вмістом поживних речовин вони переважають томати і огірки. Мають добрі лікувальні властивості. Доведено, що споживання баклажанів зменшує вміст холестерину в крові. В плодах баклажана містяться цінні для харчування людини солі фосфору, і кальцію, і магнію, а також певна кількість вітамінів.

Для їжі вживають плоди баклажанів у фазі технічної стиглості. З них виготовляють ікру і соте. А також їх маринують, сушать і солять. Враховуючи цінність баклажанів, площі для їх вирощування щороку збільшують, водночас збільшується урожайність.

 

3. Ботанічна характеристика

 

Баклажани – однорічна рослина. Стебло округле, зеленого, а у верхній частині – фіолетового кольору. Основа його дерев’яниста, товста, гілки гладенькі або опушені. Висота рослини коливається від 25 до 150 см(залежно від сорту і умов вирощування)Листки великі, чергові яйцеподібні, овальні , видовжено яйцеподібні, цілокраї або виїмчасті. Нервація на листках зеленого, сірого, фіолетового або коричневого забарвлення. Нижня сторона листка опушена.

Квітки баклажанів двостатеві, пониклі, поодинокі або зібрані в китицю від 2 до 7 квіток. Віночок п’яти або восьми зросло пелюстковий.

Плоди баклажанів бувають різноманітної форми: яйцеподібної, кулястої, укорочено грушоподібної, видовженої, змієподібної. Довжина буває від 5 до 15 см. Забарвлення плодів у фазі технічної стиглості буває біле, фіолетове, темно – фіолетове, зелене, червоне. У фазі насінної стиглості вони світліють, набувають забарвлення   від буро – жовтого до сіро – зеленого. Поверхня плоду глянцева або матова. М’якоть тверда або рихла, несмачна, гіркувата.

Насіння баклажанів дрібне, плоске, з гладенькою оболонкою, жовтувато бурого забарвлення. Вага 1000 насінин в середньому становить 4,6 – 5,5 г. Схожість насіння зберігається протягом 3 – 4 років.

 Коренева система баклажанів міцніша ніж у перцю, дуже розгалужується, але залягає переважно у верхньому шарі ґрунту на глибині 30 – 45 см. Коренева система баклажанів має слабку засвоювальну здатність, тому вона дуже реагує на поживний, водний, повітряно – газовий режим ґрунту, що позначається на загальному стані рослин.

 

 

4. Біологічна характеристика баклажанів

 

Високий урожай баклажанів, як і інших овочевих культур, одержують при створенні для них необхідних умов нормального росту і розвитку.

Баклажани рослини теплолюбні. Насіння баклажанів проростають при температурі не нижче 15 – 18о. Оптимальною температурою для розвитку і розвитку баклажанів є 22–28о. Під час масового плодоношення вибагливість баклажанів до тепла трохи зменшується. При температурі понад 30 0 і недостатній вологості повітря і ґрунту або під час різких коливань температури і вологості в рослинах опадають квітки з першого суцвіття, в результаті чого зменшується урожай. Недостатня кількість тепла, особливо весною, є однією з причин опадання зав’язей у баклажан. Вони дуже чутливі до приморозків. Надмір тепла в поєднанні з сухим повітрям негативно впливає на рослини баклажанів. Спостереження за ними показали, що велике опадання зав’язі баклажанів буває тоді коли середньодобова температура повітря становить понад 24 – 26 о , а відносна вологість повітря менша ніж 45 – 47%.

Баклажани – світлолюбні культури. З часу сходів їм потрібно багато світла.  Баклажани –  рослини короткого дня, тому вони повинні бути освітлені не менше 10-12 годин на добу. Баклажани вимогливі до вологості ґрунту. Недостача вологи призводить до зменшення продуктивності рослин. Тому вологість ґрунту для баклажанів треба підтримувати на рівні 80 % від повної вологоємкості. При частих посухах використовують зрошення. Баклажани вимогливі до повітряної вологості. Для баклажанів найкраща вологість повітря 65-75 %. При недостачі вологи опадають репродуктивні органи, а при підвищеній збільшується захворюваність рослин. Баклажани особливо вибагливі до структури і родючості ґрунту. Під їх культуру слід відводити легкі структурні, багаті на гумус з великим вмістом поживних речовин ґрунти. До кислотності ґрунту баклажани теж дуже чутливі. Для них реакція ґрунту повинна бути слабко кислою або нейтральною. На кислих ґрунтах з рН менше 5,5 баклажани ростуть погано. Вони добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив.

 

5. Технологія вирощування баклажанів

 

Попередником для баклажанів є ячмінь.  Не можна вирощувати баклажани після пасльонових культур. На ту саму площу баклажани можна повертати не раніше ніж через 3-4 роки.

    Восени необхідно провести лущіння лущильниками  ЛДГ-5А  або ЛДГ-10  завглибшки 6-8 см. Зорати на зяб плугом або ярусним плугом ПЯ-З-35, ПНЯ – 5-35 або ПНЯ – 4-42 з передплужником на глибину 20-22 см. Весною, для затримання вологи грунт треба боронувати боронами БЗТС -1,0. Для знищення бур’янів грунт треба культивувати культиватором КОН 2,8 з різним набором робочих органів на глибину 10-12 см.

 Підготовка насіння до посіву і сівба

Перед сівбою насіння треба підготувати. Для цього роблять: калібрування, протруювання і загартування.

Калібрування. Калібрування – це відбирання насіння за питомою вагою. Воно полягає в опусканні його на 3-5 хвилин у розчин кухонної солі. Після сортування насіння добре промивають у чистій воді кілька разів, щоб воно не було солоне. Більш удосконалені і широко використовуються у виробництві пневматичні сортувальні столи, де насіння на решетах перебуває в русі і продувається повітряним током, у результаті чого вдається розшарувати шар насіння за питомою вагою і відібрати потрібне.

Протруювання. Протруювання насіння зменшує захворюваність рослин. Перед сівбою треба обов’язково протруїти перець 50-процентним препаратом ТМТД-4 г/кг.

Загартування. Загартування насіння перцю підвищує холодостійкість рослин, прискорює плодоношення і підвищує врожайність.

Сівба. Висівають насіння у відкритий грунт, коли він на глибині 10 см. прогрівається до 16-180  (І-ІІІ декада квітня). За 5-7 днів до сівби насіння намочують у воді, що має температуру 26-280 і тримають у теплому приміщенні до проростання 5-10%. Перед сівбою його трохи підсушують і висівають у вологий грунт.  Норма  висівання  насіння 2,5-3 кг/га.   Сіють овочевою дисковою сівалкою на глибину 2-3 см. Після сівби обов’язково коткують.

Догляд за баклажанами

Крім хвороб баклажани уражають шкідники.

Дротяник. Пошкоджує кореневу систему і вигризає серцевину стебла, після чого рослини в’януть і гинуть. Для запобігання ураженням додержуються сівозміни, високої агротехніки, глибокої зяблевої оранки і знищення бур’янів.

Колорадський жук. Пошкоджує баклажани під час масового розвитку. Проти нього застосовують хлорофос з розрахунку 1,5–2 кг/га. Перед хімічною обробкою площі баклажанів необхідно зібрати достиглі плоди, а наступне збирання проводити не раніше ніж через 14-16 днів після обробки.

 Збір врожаю баклажанів

Збирання врожаю баклажанів розпочинають через 14-35 днів після цвітіння ( залежно від сорту і умов вирощування).

Розрізняють дві фази стиглості плодів: технічну і біологічну. Технічно стиглі плоди баклажанів мають фіолетове або темнофіолеотове забарвлення. Коли забарвлення баклажанів світліє, це означає перехід технічної стиглості в біологічну. Такі плоди непридатні для їжі.

Збирати баклажани треба регулярно через 5-6 днів. Своєчасне збирання плодів подовжує період плодоношення і сприяє підвищенню врожайності.

Плоди баклажанів збираються вручну з допомогою платформ ПШ – 25, ПОУ – 2. Щоб не пошкодити рослини, плоди баклажанів під час збирання зрізують ножем або секатором. Зібрані плоди сортують і кладуть у ящики. При цьому їх не можна тримати на сонці і вітрі, бо вони швидко в’януть, втрачають вологу і свої смакові якості. Збирання баклажанів повинно бути закінчене до настання приморозків, бо приморожені плоди втрачають свої товарні якості.

 

6. Сорти і гібриди баклажанів на Полтавщині.

 

«Суклейський» -  ранній сорт баклажана. Маса одного овочу – 215 – 260 г. Урожайність – 230-570 кг/м2.

«Вератик» – ранній сорт. Маса одного овочу – 165-185 г. Урожайність – 230-490 кг/м2.

«Довгий фіолетовий» – середньостиглий орт баклажана. Маса одного овочу – 200-250 г. Урожайність – 250-510 кг/м2.

«Тірренія F1» – великоплідний сорт баклажана. Маса одного овочу – 450-500 г. Урожайність – до 600кг/м2.

 

8.Економіка

 

На 2007  рік по Полтавській області один  кілограм баклажанів в середньому коштує від 3 грн. до 5 грн.

 

 

Салат

( Latuca sativa L )

1. Історія розвитку

Салат походить з Індії та Центральної Азії.

Був відомий у стародавньому Єгипті, Греції, Римі  за 0,4 тис. років  до н. е.

У країнах Європи салат почали вирощувати в XV столітті.

Культурні форми салату виведені схрещенням деяких видів, що ростуть у Центральній Європі, Малій Азії, в середній частині та на півдні Росії.

Значення салату

Салат ( Latuca sativa L ) – Зелена овочева культура.

У їжу використовують зелені сірі листки. Цінність полягає в тому, що вони містять багато вітамінів, які найбільш необхідні для людського організму у весняний період.

Салат використовують для приготування різних страв, салатів і як приправу та спеції в кулінарії і в консервній промисловості.

Салат також широко використовують для сервіровки стола і виготовлення бутербродів.

У листках салату є майже всі вітаміни, вуглеводи, органічні кислоти, мінеральні солі, біологічно активні, азотисті та жирові речовини, мікроелементи.

Сорти

 

« Вклад »- ранньостиглий сорт.

Маса 142г.

Урожайність 210ц/га.

 

« Годар » - ранньостиглий сорт.

Загальна  урожайність 194-232,

Товарна -75-91ц/га

 

« Львівський »- ранньостиглий сорт.

Урожайність -265ц/га .

Маса 165г.

 

Ботанічна характеристика

Салат головчастий ( Latuca sativa L ) – однорічна рослина родини айстрових.

В рік посіву формується товарний урожай та насіння.

У головчастого салату листкова пластинка здебільшого круглої та плоскокруглої форми, з цільними, зубчастими або хвилястими краями.

Головка щільна або рихла, круглої або плоскокруглої форми.

Поверхня листків гладенька, пухирчаста або гофрована.

Листки масляні та хрусткі.

Колір листків залежить від сорту і бувають жовто-зелені, світло- і темно-зелені, червоні та червоно-бурі, коричневі. Корінь стержневий, потовщений ( 1,5-2,5см в діаметрі ) у верхній частині, бічні корінці розвиваються.

Салат – самозапильна рослина.

Фаза стеблування настає через 45-68 днів після появи сходів.

Квіткове стебло досить розгалужене із дрібними сидячими листками та великою кількістю суцвіть кошиків, в кожному з них по 10-24 квітки білого, неяскравого жовто-зеленого кольору.

Насіння продовгувато-плоске, маленьке, білувато-серебристе, коричневе або чорне , сохраняється 2-3 роки. Маса насіння 1000 штук 1-1,42 грама.

Біологічна характеристика

Салат ( Latuca sativa L )- швидко спіла рослина.

Технічна стиглість у головчастого салату настає через 65-78 днів після появи сходів.

Рослина холодостійка. Насіння переносить заморозки -3, -5°С , а доросла рослина -6, -8 °С. Та при низьких довготривалих температур рослини частково начинають цвісти, минувши фазу головки. Оптимальна температура для росту і розвитку салата  16-20°С .

При більш високій температурі рослина швидко переходить до передвчасного утворення стебла, тому листки стають грубими.

Салат потребує родючості ґрунтів, і дуже світлолюби ва. У головчастих сортів, які ростуть в затінку, головка не формується, а листи накопичує нітрати.

Він потребує води, особливо в жару, але велике зволоження призводить до появи грибкових захворювань.  

Підготовка насіння до посіву. Посів

Вирощування салату розсадним способом прискорює надходження ранньої продукції з відкритого ґрунту на 10-12 днів.

Розсаду вирощують у теплицях, ящиках, парниках.

На 1м² висівають 1,8-2,5г, а на посівний ящик – насіння першого класу. Спосіб сівби рядковий з шириною міжрядь 3-5см.

Норма висіву насіння головчастого салату при весняних строках сівби становить 1,5 – 2г на га. глибина загортання 0,5 – 2см.

При підзимній сівбі збільшують на 25 – 30%, а насіння загортають на глибину 0,5 – 1см. У парниках розсаду вирощують з пікіруванням і безпосереднім висіванням  у них насіння. Щоб прискорити з’явлення сходів до утворення 2-3 дні вкривають плівкою. Від з’явлення сходів до утворення 2-3 справжніх  листків температуру  підтримують  у сонячні дні в межах 16-18°С, а відносну вологість повітря 65-75%. Сходи проріджують, залишаючи рослини на відстані 2-3см. В разі потреби розсаду підживлюють ( у 10л води розчиняють 20г сірчанокислого калію ).

За 7-8 дні до висаджування рослини гартують.

Догляд за салатом

Догляд за салатом полягає в розпушуванні ґрунту в міжряддях, знищенні буряну, поливах і проріджуванні.

Перший раз міжряддя розпушують на глибину 6-8см, як тільки позначають рядки, а потім через кожні 8-10 днів або після випадання дощів чи поливів. До утворення головок салату можна поливати дощуванням, а в період їх формування – по борознах щоб не змочувати листків і запобігти загоюванню їх. Перший раз посіви головчастого салату проріджують через 10-15 днів після з’явлення сходів, залишаючи рослини через 3-5см, а вдруге – фазі розетки, залишаючи рослину через 15-20см.

Якщо перед горохом який є у нас попередником, не вносили добрива, то їх вносять під зяблеву оранку.

Внесення перед сівбою мікродобрив N=302,1 та K=196,5 , посилює ріст і підвищує якість продукції.

Збирання врожаю

Збирання врожаю головчастого салату починають коли сформується типова для салату розетка і головка.

Запізнення із збиранням призводить до утворення квітконосного стебла і погіршення якості продукції.

Головчастий салати збирають у суху погоду після того, як спаде роса, або у вечері.

Урожайність головчастого салату при правильній агротехніці становить 150-200ц/га.

 

Столовий буряк

 

(Beta vulgari L.)

 

План

1. Історія виникнення культури

2. Народногосподарське значення столового буряка

3. Ботанічна характеристика культури

4. Біологічні особливості

5. Технологія вирощування

6. Сорти і гібриди

7. Передовий досвід вирощування

8. Економіка

 

 

1. Історія виникнення культури

 

Столовий буряк, рід однорічних, дворічних і багаторічних рослин сім’ї маревих.

Буряк використовували в їжу з давніх давен .В 1-2тис.до н. е. Була виведена культура, як лікарські і овочеві рослини .До початку нашої ери з’явились культурні форми коренеплідного буряка, в 10-11ст.він був відомий в Київській Русі.В 16-17ст.відбувся розподіл бурка на столові і кормові форми.

 

2. Народногосподарське значення столового буряка

 

Столові буряки широко використовують у кулінарії .Крім коренеплодів, як їжу, використовують і молоде листя буряків .При споживанні страв з буряків поліпшується робота травного каналу, печінки, активізується діяльність серцево-судинної системи, зменшується вміст холестерину в крові .Сік з буряків використовується як лікувальний засіб при ревматизмі і простудних захворюваннях.

 

3. Ботанічна характеристика

 

            За існуючою хкласифікацією всі форми буряків об”єднують в один ботанічний ряд – буряки Beta L., який належить до родини лободових (Chenopodiaceae).

            Коренева система буряків стрижнева, проникає в грунт на глибину 1,5 – 2,5 м. Вона складається з потовщиного головного кореня – коренеплоду, де відкладаються запасні поживні речовини, і великої кількості бічних корінців, які виходять із двох протилежних боків головного кореня.

            Коренеплід буряків умовно поділяють на три частини: голвку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло.

            Головка, або верхня частина голвного кореня є укороченим стеблом і утворюється з насім”ядольного коліна, або епікотиля зародка. На ній розміщуються бруньки й листки. Бічні корінці на верхній частині кореня неутворюються, вона розміщується над поверхнею грунту. Головка становить 10 – 15% довжини кореня.

            Більша частина шийки розміщена над поверхнею грунту. Корінь є частиною коренеплоду й утворюється внаслідок розростання зародкового кореня.

            Бічні корінці у буряків розміщуються в поздовжніх борозенках на двох протилежних боках власне кореня. На час з”явлення двох пар справжніх листочків довжина бічних коренів досягає 8 – 10 см. У дорослих вони розростаються в боки на 95 – 120 см.

 

4. Біологічні особливості

 

            У сівозміні буряки розміщують в одному полі з морквою. Вони досить вимогливі до вологості грунту, особливо в період сходів та інтенсивного формування врожаю. Нестача вологи в цей період призводить до здерев”яніння коренеплодів, а надлишок її спорвільнює ріст і знижує врожай. Непридатні для вирощування буряків кислі грунти. При pH5 і менше сходи з”являються повільно і зріджуються, а рослини дуже погано ростуть. Тому такі грунти потрібно вапнувати. Вапно, як і добрива, вносять по 0,5 – 1 норми за гідролітичною кислотністю підзяблеву оранку або попередник.

            Столовий буряк – дворічна рослина. У перший рік життя формують розетку листків і коренеплодів, а на другий – цвітуть і утворюють насіння. Вимогливіші до тепла, ніж інші коренеплоди. Насіння їх проростає при температурі 6 – 8°С, оптимальна температура для проростання – 15 - 25°С. Прогрівання грунту на весні впливає на строки сівби та інтенсивність проростання насіння буряків.

            Сходи буряків менш холодостійкі, ніж сходи інших коренеплодів. Дорослі рослини витримують приморозки до мінус 2 - 4°С.

            Коренева система проникає в грунт на глибину до 2,5 м. Буряки вимогливіші до вологості грунту, ніж морква. Найбільша потреба у волозі буває в період проростання насіння і укорінення сходів, а потім у період розвитку листкової поверхні. Це пояснюється більшим відношенням листкової поверхні до активної частини кореневої системи.

            З усіх коренеплодів буряки найбільш вимогливі до родючості грунту. Кращими грунтами для цієї культури є багаті на поживні речовини суглинки, супіски й чорноземи з дрібногрудочковою структурою.

            Високі врожаї столових буряків можна одержати як на легких, так і на важких грунтах за умови внесення певної кількості добрив у легкозасвоюваній формі. Восени гною вносять 20 т/га, N-33,2 т/га і К-59,4 т/га.

            Негативно реагують на підвищення кислотності грунту. Оптимальним для них є pH6 – 7. При pH5мріст рослин уже пригнічується. На грунтах з підвищеною кислотністю під зяблеву оранку обов”язково вносять вапно.

 

5. Технологія вирощування

 

Обробіток грунту

            Обробляти грунт під столові буряки розпочинають відразу після збирання баклажанів (2-га декада серпня і 1-ша декада вересня). Під буряки проводять напівпаровий обробіток грунту. Спочатку поле лущать дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-5 чи іншими в агрегаті з трактором ДТ-75М на глибину 6 – 12 см або дисковими боронами БД-10, БДТ-7 в агрегаті з тим самим трактором. При потребі поверхню грунту вирівнюють планувальниками П-4, П-2,8, а потім розкидачами 1РМГ-4 вносять органічні та мінеральні добрива в дозі : гній – 20 т/га, N – 33,2 кг діючої речовини і К2О – 59,4 кг діючої речовини. Поле орють на зяб на глибину 25 – 30 см, боронують і коткують. Останнє сприяє інтенсивному проростанню бур”янів.

            Грунт під столові буряки повинен бути добре розробленим, поверхня поля вирівняна. Вирівнюванням і розпушуванням верхнього шару грунту створюють сприятливі умови для дружного проростання насіння.

            Через 10 - 15 днів після зяблевої оранки, як тільки з”являються сходи буряків або після дощу, проводять культивацію на глибину 10 – 12 см паровим культиватором КСП-4 з боронуванням. За умов сухої погоди восени, коли температура спрятлива для проростання бур”янів, проводять провокаційні поливи нормою 300 – 350 м³/га. За теплий осінній період культивацій має бути не менше 2 – 3. Останню культивацію проводять перед замерзанням грунту на глибину 15 – 18 см культиватором ЧКУ-4.

            Взимку у районах недостатнього зволоження проводять снігозатримання, використовуючи снігопах СВУ-2,6-1, який агрегатують з трактором ДТ-75.

            Як тільки з”являється можливість вийти в поле, закривають вологу середніми, шлейф-боронами ШБ-2,5 у два сліди. Перед посівний обробіток грунту проводять на глибину загортання насіння з одночасним внесенням гербіциду комбінованим агрегатом, який комплектують з культиватором УСМК-5,4Б, обрискувача універсального ПОУ, борін ОР-0,7 і трактора ДТ-75.

 

Підготовка насіння до посіву та сівба

            Для підвищення польової схожості насіння, інтенсивного початкового росту рослин, стійкості сходів проти несприятливих умов, зменшення ураження їх хворобами велике значення має передпосівна підготовка насіння.

            Перед сівбою насіння столових буряків обробляють ТМТД проти борошнистої роси.

            Намочування і пророщування насіння прискорює з”явлення сходів і сприяє одержанню більш раннього врожаю. Яровизацію розпочинають за 10 – 12 днів до сівби . Ддля цього насіння спочатку зволожують, додаючи 80 – 100% води від маси насіння. Половину води зливають відразу, а решту через 3 – 5 годин. Зволожене насіння накривають мокрою мішковиною і витримують 2 – 3 доби при температурі 15°С, перемішуючи через кожні 6 – 8 годин. Після цього його витримують 7 – 8 діб у термостаті при температурі 0 - 1°С. Потім насіння підсушують до сипучості і висівають. Намочування насіння поєднують з обробкою поживними речовинами. При цьому час намочування зменшують до 12 – 14 годин. Перед сівбою насіння обробляють біологічноактивними речовинами.

            Без зрошення столові буряки висівають у грунт через 3 – 5 днів після сівби моркви, на зрошуваних землях – на початку третьої декади квітня.

            При вирощуванні столових буряків для тривалого зберігання впроваджують літні посіви. Сіють буряки після передпосівного поливу нормою 250 – 300 м³/га.

            Сіють столові буряки рядковим способом з шириною міжрядь 45 – 70 см, широкосмуглим – з відстанню між центрами смуг 45 см, стрічковим – 40 + 40 + 60 см. Для сівби використовують овочеву сівалку СО-4,2 або сівалку ССТ-12А. Норма висіву насіння залежить від сорту: багаторослинкові сорти – 14 – 16, одноросткові – 8 – 10 кг/га. Глибина загортання насіння на важких грунтах становить 3, а на легких – 4 – 5 см. До і після сівби проводять коткування.

 

Хвороби столових буряків

Корнеїд

            Викликається різними грунтовими грибками. Проявляється хвороба в побурінні і загниванні кореневої шийки.

            У заражених сходів стебло чорніє, стає тонким. Заражені паростки гинуть, не досягаючи поверхні землі. Інфекція передається з сіменами і зберігається в землі.

            Міри боротьби:

покращення фізичних якостей землі. Гарна передпосівна обробка, своєчасне знищення поверхневої кірки.

Фомоз

            Грибне захворювання. На нижніх старіючих листках, а також на стеблах з’являються світло-бурі округлі концентричні плями з чорними цятками.

            Інфекція з листків проникає в коренеплід, викликає розвиток серцевинної гнилі. Джерело інфекції – насіння, після уражайні залишки і хворі коренеплоди.

            Міри боротьби:

Чергування культур. Знищення рослинних решток. Внесенн під буряк повного мінерального удобрення, а на грунтах, бідним бором, - борнодаталитового удобрення.

            Перед закладанням на зберігання і весною перед висадкою відбирають тільки здорові коренеплоди.

 

Догляд за посівами

            Догляд за посівами полягає в прориванні рослин, розпушуванні міжрядь, зрошенні, захисті рослин від шкідників та хвороб, а також прополюванні.

            При з’явленні грунтованої кірки проводять досходове боронування легкими боронами поперек напрямку посіву. Відразу після з’явлення сходів розпушують міжряддя на глибину 5 – 6 см. У фазі першої пари справжніх листків посіви прополюють у рядках та проривають, формуючи густоту – 300 – 350 тис. рослин на 1/га.

            Після проривання проводять розпушування міжрядь на глибину 6 – 8 см. Наступні розпушування здійснюють за допомогою долотоподібних робочих органів, збільшуючи кожного разу глибину на 2 – 3 см. Найбільша глибина розпушування становить 14 – 16 см.

 

Збір врожаю

            Збирання столових буряків розпочинають у такі строки, щоб закінчити його до настання приморозків. Для цього використовують бурякопідіймач СНУ-3С та знаряддя ОПКШ-1,4.

            Столові буряки, підкопані бурякопідіймачами, вручну витягають з грунту і обрізають гичку, залишаючи черешки не більше 1 см. Коренеплоди сортують згідно з ГОСТ1722-67 і затарюють у ящики або контейнери.

            Для збирання столових буряків в овочевницьких господарствах використовують морквозбиральну машину ЕМ-11, яка висмикує буряки з грунту, відокремлює гичку від коренеплодів і завантажує ворог у транспортні засоби, які рухаються поряд.

 

6. Сорти і гібриди

 

Багряний

Перспективний.Вегетаційний період 105-114 днів .Коренеплід видовжено конічний з сильним збігом ,діаметром 10 см, масою 115 г .Поверхня бордова, гладка, м’якуш яскраво-темно-бордовий .Коренеплід повністю заглиблений в грунт .Дегустаційна оцінка 4,9 бала .Урожайність 496-532 ц /га .Вміст бетаніну до 200 мг % ,нітратів 1440 мг/кг .Вихід продукції після зберігання 90-95% .Для дієтичного ,профілактичного та дитячого харчування .

 

Делікатесний

            Середньостиглий.До технічної стиглості 110-115 днів. Коренеплід округлий, гладенький, темно-червоний, масою 340 г. М”якуш темно-червоний з бордовим відтінком або червоний з фіолетовим, ніжний, соковитий, солодкий. Смак 5 балів. Вміст сухих речовин 17,4%, цукру – 9,6%.

            Придатний для індустріалізації технології вирощування, лежкий. Стійкий проти гнилей.

 

Двонасінний

            Ранньостиглий, вегетаційний період 100 днів. Коренеплід плескатоокруглий, темно-червоний з фіолетовим відтінком, масою 403 г. М”якуш темно-червоний з фіолетовим відтінком, ніжний. Урожайність 752 ц/га., товарність 91%. Вміст сухої речовини 16,1%, загального цукру – 12,4%.

 

7. Передовий досвід вирощування

 

            На посівах столових буряків ефективне внесення бетаналу Прогресу. Він знищує однорічні дводольні та деякі злакові бур’яни. Оприскувати посіви можна тричі з інтервалом 5 – 10 днів. Доза препарату становить 1,0 л/га. Бур’яни чутливі до нього тільки у фазі сім’ядолей. Однорічні дводольні бур’яни можна знищувати за допомогою голтіксу. Вносити препарат можна один раз: до сівби, до появи сходів або у фазі 1 – 2 справжніх листків у культурі. Доза при цьому становить 5 – 6 кг/га. По 2 кг/га вносять препарат тричі з інтервалом 8 – 10 днів у фазі сім’ядолей бур’янів.

            Найбільш злісними шкідниками є буряковий довгоносик, бурякова блоха, мінуюча муха, попелиця. Для боротьби з буряковою попелицею, мінуючою мухою посіви оприскують препаратом Бі-58 новий. Норма витрати 0,5 – 0,8 л/га (з журналу “Агроном”, №10, 2007р.).

 

8. Економіка

 

            Мінімальна оптова ціна за 1 кг столового буряка становить 1,8 (+0,3), максимальна 1,8 (+0,10), середня 1,8 (+0,20).

            Роздрібна ціна мінімальна 2,50 грн./кг., максимальна 3,00 грн./кг., середня 2,80 грн./кг.

 

Морква

 

(Daucus corata L.)

 

План

 

1. Історія виникнення культури.

2. Народногосподарське значення.

3.Ботанічна характеристика моркви.

4.Біологічна характеристика моркви.

5.Технологія вирощування моркви.

6.Сорти та гібриди.

7.  Передовий досвід вирощування.

8. Економіка.

 

 

1. Історія виникнення моркви

 

Морква – дворічна рідко одно-або багаторічна рослина з багаторазово-перисторозрізними листками.

            Морква культурна виникла від схрещення D.maxinus x D.carota. В культурі морква була відома ще давнім грекам і римлянам; в Європі отримала розповсюдження з 14 століття.

Морква посівна (D. sativa). — обробляють на всіх континентах, початок культури відносять до II в. до н.е., у Європі — з XIV в. Морква — рослина довгого дня, відносно холодостійкоі (сходи переносять заморозки до -2°С). Надає перевагу пухким, родючим супесам й суглинкам з нейтральної й слабокислой реакцією. Відносно засухостійка, але для нормального росту й розвитку має потребу в достатнім зволоженні. В 1-й рік життя утворить розетку листів і коренеплід, на 2-й - насіння.

 

2. Народогосподарське значення

Моркву споживають у сирому, вареному і тушеному вигляді, сушать, з неї виготовляють соки, салати, консервують тощо. З неї добувають вітамін А та ефірні масла.

            Морква має також лікувальні властивості. Її сіке є незамінним компонентом у раціоні дітей. Його вживають при простудних захворюваннях, недокрів”ї, курячій сліпоті. Кашка з протертої вареної моркви сприяє загоюванню опіків, свіжих і гнійних ран.

 

3. Ботанічна характеристика

Морква належить до родини селерових Apiaceae. Це дворічна рослина. Кориненва система дуже розвинена, складається з видовженого головного кореня, який проникає у грунт на глибину 1 – 1,5 м, і бічних корінців, що розгалужуються до 50 см. Довжина коренеплоду залежно від сорту становить 10 – 30 см, а в деяких сортів на структурних грунтах – 40 см. Форма його буває округла, овальна, циліндрична, конічна, веретеноподібна. Листки перисто-розсічені з численними малими листочками. Стебла дуже розгалужені, дещо ребристі, вкриті волосками, всередині порожні, заввишки до 1 – 1,5 м.

Квітки двостатеві, білі, п”ятірного типу, зібрані у суцвіття зонтик. Запилення відбувається за допомогою комах. Плід – невелика, завдовжки до 3-х мм двосім”янка, що розпадається на 2 ребристі з колючками на поверхні частинки, які називають насінням. Після його достигання колючки згинаються і зчіплюються разом, внаслідок чого воно не сипке і збивається у клубочки. Маса 1000 насінин з колючками – 2 г.

Морква – холодостійка рослина, приморозки 3 – 4° С витримує добре. Посуха і надмірне зволоження та висока температура негативно впливають на її розвиток. У той же час вона за посухостійкістю переважає кормові буряки. Оптимальна температура для росту коренеплодів – 18- 20° С.

            Насіння починає проростати при температурі 4° С, рослини в перший місяць розвиваються дуже повільно, тому посіви можуть дуже заростати бур”янами. Після утворення 3-х пар справжніх листочків починається формування коренеплоду. Вегетаційний період – 140 - 160 днів.

 

4. Біологічна характеристика моркви

Коренеплоди моркви містять до 84-88% води. Тому нормальний їхній приріст можливий лише при достатній вологості ґрунту. При дефіциті вологи рослини ростуть слабко, коренеплоди грубіють, дерев'яніють, здобувають гіркуватий присмак. При затопленні водою ріст рослин припиняється й вони гинуть. Критичним для моркви періодом водопостачанні є час від посіву до появи сходів, найбільшого розвитку листків і приросту коренеплодів. При несвоєчасному зволоженні ґрунту, особливо після короткочасних посух у період інтенсивного приросту спостерігається масове розтріскування коренеплодів, що приводить до зниження товарності.

Морква - дворічна рослина. У перший рік утворить стовщений корінь - коренеплід, що після зимової яровизації на наступний рік утворить генеративну частину.

Морква є однієїю із самих високорентабельних овочевих культур. Урожайність її досягає 100 т/га. Вирощується морква для вживання у свіжому виді й для переробки (основною умовою є високий зміст каротину й сухих речовин). Оптимальна температура для сходів 5°С, а для одержання добре пофарбованої моркви — 16—22°С.

У перший рік життя морква утворює прикореневу листову розетку й м'ясистий коренеплід, - на другий - формує стебло, цвіте й дає насіння.

Морква-Холодостійка рослина. Насіння її проростає при температурі 2—3°С, сходи витримують зниження її до -5°С. Температурний фактор значно впливає на прискорення або гальмування процесів росту й розвитку. Так, при температурі 8°С насіння проростають через 25—30 днів, тоді як при 18—20°С — через 7—8. Формування й наростання коренеплодів краще відбувається при температурі 18—20, бадилля — 22—25°С. При більше високій температурі приріст їх уповільнюється, а при 35°С припиняється. Коренеплоди при цьому дерев'яніють і здобувають неприємний присмак. У моркви часто трапляються відхилення від дворічного циклу розвитку - рослини утворюють стебло й зацвітають у рік посіву. Особливо багато цветухи з'являється після тривалого зниження температури після посіву.

Морква порівняно з іншими овочевими культурами менш вимоглива до світла, тому її часто вирощують у садах і як підпокривну культуру (підсівають під затяті зернові, льон). Однак для нормального росту й розвитку вона вимагає достатнього висвітлення, особливо під час появи сходів. Погане висвітлення в цей час є причиною витягування й гноблення рослин, внаслідок чого спізнюється й уповільнюється формування коренеплодів. При виращивании моркви в умовах затінення погіршується хімічний склад коренеплодів. Слід зазначити, що різновиду моркви, які походять із різних географічних широт, неоднаково реагують на тривалість дня. Так, сорту європейського походження, які створені й культивуються при знижених температурах і довгому дні, є долгостадийными.

У перший рік життя вони нормально ростуть навіть при цілодобовому висвітленні й зберігають дворічний цикл розвитку.

 

5. Технологія вирощування моркви

Обробіток грунту

Морква, як і всі дрібнонасінні культури, вимоглива до підготовки грунту. При поганій підготовці знижується польова схожість насіння, збільшується розгалуженість коренеплодів. Тому відразу після збирання перцю в першій декаді серпня і першій декаді вересня роблять осінні напівпаровий обробіток грунту. Стерню лущать дисковими лущильниками на глибуну 6 - 8 см. При проростанні бур”янів через 10 – 12 днів дискування повторюють. На полях із глибоким орним шаром проводять глибоку зяблеву оранку на 30 – 35 см, а на ділянках із неглибоким орним шаром – на його глибину з грунтопоглибленням. Орати краще двох”ярусними плугами ПЯ-3-35, завдяки чому в декілька разів зменшується забур”яненість.

            Особливу увагу приділяють весняній підготовці грунту, щоб розробити його до дрібногрудочкуватої структури. Боронують або шлейфують при підсиханні гребенів.Якщо поверхня оранки грудочкувата,в першому ряді пускають шлейфи,а потім середні борони.Коли ж грунт заплив,спочатку його боронують,а потім шлейфують.

            При засмічені площі злаковими бур”янами під першу культивацію зябу вносять гербіцид ТХАН з розрахунку 20 – 25 кг/га діючої речовини. Після різних култур проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками. У зимовий період обов”язкове снігозатримування.

            Рано на весні на легких грунтах проводять закриття вологи, боронують на глибину 6 – 8 см зубовими боронами. Запізнення з ним призводить до втрат значної кількості вологи, а також погіршує обробіток і розробку грунту, що, в свою чергу, негативно позначається на якості сівби. Під передпосівну культивацію вносять гербіциди прометрин, пропазин або лінурон в дозі 34 т/га, при чому на легких грунтах дози зменшують, а на важких збільшують. Внесення зазанчених препаратів забезпечує чистоту посівів протягом 3 – 4 місяців. Перед посівом культури, вносять калію 26,9 кг/га діючої речовини.

            Ефективне внесення мінеральних добрив під час сівби по 10 кг/га кожного елемента живлення. Це забезпечує рослини поживними речовинами на початку росту і пидвищує врожай коренеплодів.

 

Підготовка насіння до посіву та сівба

Допосівна підготовка насіння моркви полягає у калібруванні, збагаченні мікроелементами, дражуванні, прогріванні, протруєнні тощо. Найбільш ефективне калібрування – відбір крупнішого і повнішого насіння з високими посівними якостями. Його проводять на спеціальних решетах або за щільністю насіння у 3 – 5 % розчині аміачної селітри чи кухонної солі.

            Для підвищення енергії проростання і схожості насіння у виробництві часто застосовують прогрівання.

            Урожайність моркви значною мірою визначається строками сівби. Оскільки насіння її у період проростання вбирає багато вологи, моркву сіють якомога раніше, на початку польових робіт. У цей період у грунті є великі запаси вологи, а тимчасове зниженення температури не шкідливе для її проростків. Запізнення з сівбою на 12 днів призводить до зниження польової схожості насіння на 12,5%. Тому при запізненні з сівбою відповідно збільшують норму посіву.

У виробництві застосовують також підзимні і літні посіви моркви. Підзимню сівбу проводять перед замерзанням грунту, щоб насіння восени не проросло. Цей спосіб практикують для того, щоб мати ранню пучкову продукцію. Літню сівбу моркви проводять на прикінці травня – на початку червня, щоб мати товарний урожай придатний для тривалого зберігання. Такі посіви застосовують і в насінницьких господарствах для вирощування здорового садивного матеріалу. Слід зазначити, що при літній сівбі повні сходи мають лише за умов зрошення та при висіванні після випадання дощу.

Сіють моркву сівалками СОН-2,8А, СКОСШ-2,8, СКОН-4,2, СО-4,2, широкрядним способом з шириною міжрядь 45 см. На чистих від бур”янів грунтах ефективні широкосмугові посіви. Для такої сівби використовують сошники зернової сівалки СУБ-48, переобладнані за конструкцією 10Б, НДІМЕСГ.

Норма висіву насіння залежить від строку і способу сівби, крупності і схожості насіння. При ранньовесняній сівбі широкорядним способом і каліброваним насінням першого класу вона становить 4 – 5 кг/га, при широкосмуговому 5 – 6 кг/га і суцільному 7 – 8 кг/га. При запізненні з сівбою на 10 – 15 днів норм висіву насіння збільшують 20 – 30 % залежно від погодних умов. Глибина загортання насіння – 1 – 2 см, при літній сівбі 2-3 см. Після сівби проводять коткування. При швидкому пересиханні верхнього шару грунту, а також на торфовищах посіви коткують важкими котками.

 

Догляд за посівами

Сходи моркви з”являються через 12 – 18 днів після сівби. За цей період на поверхню грунту у творюється кірка і з”являється багато бур”янів. Найбільш шкідлива грунтова кірка на в”язких грунтах. Для руйнування кірки і знищення сходів бур”янів посіви на 7 – 8-й день боронують легкими боронами ЗБП-0,6А у поперек напряму рядків. Якщо кірка міцна, а проростки уже під поверхнею грунту, боронувати їх не слід, бо це призведе до зрідження зходів. У такому разі доцільніше застосовувати мотику МВН-2,8М або ребристі чи кільчасті котки. Загущені посіви моркви боронують у фазі 1 – 2 справжніх листків з метою прорідження їх. При цьому слід мати на увазі, що післясходним боронуванням знищується до 18% проростків моркви.

            В разі потреби посіви моркви обробляють гербіцидами у фазі 2 – 3 справжніх листків. Для цього використовують прометрин або лінурон у тих самих дозах що й до сівби. Площі моркви на пучкову продукцію оброляти гербіцидами забороняється.

Догляд за посівами полягає у систематичному розпушуванні міжрядь. Перше розпушування проводять лапами-бритвами на глибину 4 – 6 см відразу після позначення рядків, наступні – через 9 – 12 днів після попередніх на більшу глибину стрільчастими або полінними лапами. Перше і друге розпушування міжрядь доцільно проводити фрезерним культиватором ФПУ-4,2. Після такого оюробітку у міжряддях залишається шар 4 – 6 см пухкового грунту, який запобігає випаровуванню вологи і проростанню бур”янів. Запізнення з розпушуванням погіршує аерацію грунту і призводить до забур”янення посівів. Бур”яни швидко переростають рослини моркви і пригнічують їх, що набагато знижує врожай. За вегетацію міжряддя розпушують 4 – 5 разів, при чому перше і останнє розпушування проводиться на глибину 3 – 4 см, а друге і четверте – 8 – 10 см. Розпушування краще проводити після дощів чи поливів. На зрошуваних землях протягом вегетації моркву 3 – 6 разів поливають. Норма витрати води у першій половині вегетації становить 200 – 300, а в другій  - 400 – 600 м³/га.

            На товарних посівах проривати моркву на пучукову продукцію не рекомендується. Це пов”язано з тим, що з посівів вибираються кращі рослини, а також пошкоджується коренева система інших рослин, внаслідок чого останні значно відстають у рості. На таких посівах товарний урожай коренеплодів при осінньому збиранні буде в 1,5 – 2 рази менший.

            Є такі захворювання моркви:

Фомоз – суха гниль

Грибкове захворювання. Пошкоджую моркву першого року, коренеплоди в період зимового зберігання. На жилках листків утворюються продовгувасті сірувато-коричневі плями. З листків хвороба поширюється на коренеплоди.

            Міри боротьби:

            Чергування культур. Посів і висадку моркви можна повертати на попередні участки не раніше ніж через 3 – 4 роки. За місять до збирання оприскують посіви моркви 1% суспензією цинеба.

           

Бактеріоз.

            Бактеріальне захворювання. Пошкоджує рослину першого року.

            Спочатку пошкоджуються нижні листки моркви. На кінчиках дольок листків з”являються жовті плями. Плями швидко темніють і хворі листки засихають. На стеблі розвиваються продовгуваті темно-бурі водянисті плями або смужки.

            Інфекція передається з насінням, а також може зберігатися на хворих коренеплодах і заражених рослинних рештках.

            Міри боротьби:

            Дотримуватись сівозміни. Дезінфекція насіння в одновідсотковій суспенції ТМТД при температурі 52 - 53° С протягом 15 – 20 хвилин. Перед зберіганням навесні, перед висаджування проводять ретельний відбір тільки здорових плодів.

 

Збір врожаю

Збирання врожаю – найбільш трудомісткий процес у технології виробництва моркви. При ручному збиранні затрати праці досягають 40 – 50 % і більше від загальних.

            Моркву починають збирати пізно восени і закічують до настання приморозків. Підмерзлі коренеплоди погано зберігаються. Для збирання застосовують морквозбиральну машину ЕМ-11, а також підкопувачі ОПКШ-1,4; СНУ-3С; СНШ-3 та інші. Продуктивність їх – 0,6 – 0,8 га/год. Для підкопування коренеплодів з наступною сепарацією грунту використовують переобладнані картоплекопачі КНТ і КВН-2М або картоплезбиральні комбайни “Дружба”, Є-668/7 з пристроєм ПУМ-2. Ці машини добре працюють на легких і середньосуглинкових грунтах. Продуктивність їх – 0,5 – 0,6 га/год. При використанні картоплекопачів за день до збирання зкошують гичку на висоті 1 см від головки косарки КИР-1,5Б або машиною УБД-3. Для викопування коренеплодів з одночасним укладанням їх у валки застосовують морквозбиральну машину УК-1,4 або цибулезбиральну – ЛКГ-1,4.

            У день збирання коренеплоди доочищають і сортують вручну або на сортувальнму пункті ПСК-6. Товарні коренеплоди повинні бути без пошкодження, з відповідним для даного сорту забарвленням і довжиною гички на 1 см.

 

6. Сорти і гібриди

Нанська харківська

Середньостиглий, до настання технічної стиглості 100-110днів. Коренеплід циліндричний з тупим кінцем, довжиною-10-18 см.; діаметром-2,5-4,5 см., інтенсивно-оранжевий. Мякуш оранжево-червоний, світлий, хрусткий, щільний, за несприятливих умов вирощуваннягрубішає. Діаметр серцевини 20-40% діамета коренеплоду. Смак 4-4,5 бали. Урожайність 235-653ц/га. Вміст сухих речовин 11,4-17,4%, каротину-15-19 міліграм %, цукру 6,5-8%.Лежкість задовільна.

Оленка

Ранньостиглий, до пучкової стиглості 47-49 днів, до технічної-85-100 днів.

Коренеплід оранжевий, зрізаноконічний, тупокінцевий, довжиною 10-12 см, діаметром 5-7см.Діаметр серцевини 2-3 см, оранжевий, неправильної форми. Лежкість висока. Урожайність в пучковій стиглості 250-340 ц/га, в технічній-397-790 ц/га. Вміст сухої речовини 16,8%, цукру-8,3%, каротину-8-12 мг %.Смак 4,9-5 балів.

Шантене сквирська

Середньостиглий, до пучкової стиглості 53-60 днів, технічної-100-115 днів. Коренеплід усіченоконічний зі збігом до основи, при дозріванні тупоконічних, довжиною 12-16см, діаметром-3-8 см, оранжево-червоний. Мякуш оранжевий, яскраво-оранжевий, соковитий, солодкий, ніжний.Серцевина займає 30-40% діаметра. Смак-3,5-4 бали.Урожайність 350-500 ц/га, лежкість висока. Порівняно стійкий проти розтріскування та ураження хворобами. Для харчування і на кормові цілі.

 

7. Передовий досвід вирощування

За даними Інституту землеробства і тваринництва західних регіонів України, при висіванні каліброваного на решетах з діаметром понад 1,5 мм насіння схожість підвищується на 15 – 19 %, а врожайність коренеплодів на 62 – 108 ц/га. (з журналу “Агроном”, №10, 2006р.)

                        За результатами досліджень Інституту землеробства і тваринництва західних регіонів України загальна врожайність товарних коренеплодів моркви та їхня середня маса були найвищими при висіванні насіння у квітні. Найвищою урожайністю серед вітчизняних сортів характерезувався сорт Шантене сквирська. Загальний урожай навіть при червневому строку посіву досягав 505 ц/га, а врожай товарних коренеплодів – 395 ц/га.

                        Високоврожайними в умовах досліду були й обидва голландські гібриди – Нарбоне F1 та Віта Лонга F1. Внаслідок дослідження було встановлено, що урожайність гібриду Нарбоне F1 – 400 ц/га була вищою за врожайність Віта Лонга F1 – 380 ц/га. (з журналу “Агроном”, №9, 2007р.)

                       

 

8. Економіка

Мінімальна оптова ціна моркви за кг 1,8 (+ 0,30), максимальна – 1,8 (+ 0,10), середня – 1,8 (+ 0,20).

                        Роздрібна ціна моркви за кг мінімальна 2,5 грн, максимальна – 4 грн, середня – 3,5 грн.

 

 

 

План

1 Історія розвитку культури.

2 Народногосподарське значення огірків.

3 Ботанічна характеристика культури.

4  Біологічна характеристика культури.

5 Технологія вирощування.

6 Сорти та гібриди.

7 Передовий досвід вирощування культури.

 

Історія розвитку культури

 Огірки вирощують по всій території  України. Відомості про огірки трапилися ще за 3000 років до н. е. Батьківщиною огірків вважаються тропіки Індії та Індокитаю. Через Візантію огірки потрапили на територію України, де вони були поширені ще до заснування Київської Русі. Огірки займають третє місце серед овочевих культур, на сьогоднішній день за площею посіву.

 

Народногосподарське значення огірків

Плоди огірків містять 4% - 6% поживних речовин, але в свіжому, засоленому та маринованому вигляді мають високі смакові якості. Особливістю огірків є ще й те, що їх можна вирощувати у відкритому і закритому ґрунті. Це дає можливість використовувати їх свіжими протягом року. За хімічним складом у огірках 95% води. Вони містять мінеральні солі, які сприяють зниженню кислотності шлункового соку та виведення з організму людини шкідливих сполук. Плоди огірків іноді бувають гіркими, тому що накопичується глюкозид калацантин. Глюкозид накопичується при засусі, природному стані та механічному пошкодженні огудини.

 

Ботанічна характеристика культури

Огірки - однорічна теплолюбна трав’яниста культура. Вегетаційний період триває 40-80 днів. Стебло їх повзуче, до 2м завдовжки у відкритому ґрунті і до 5м у теплицях. Воно має жорстке опушення і розгалужується  утворюючи 2-5 бічних пагонів першого порядку, на  яких розвиваються пагони другого і першого порядків. Розміри листків залежать від сорту і умов вирощування. У пазухах 3-6го та наступних листків розвиваються вусики.      Огірки - однодомна але роздільностатева рослина. Першими розпускаються чоловічі квітки і своїм пилком запліднюють жіночі. Чим більший порядок галуження пагонів, тим більше утворюється кількість жіночих квітів і плодів. Квітки огірків запліднюються бджолами та іншими комахами. Коренева система огірків розвивається у верхньому шарі ґрунту 30-40см. На холодних і безструктурних ґрунтах вона розвивається слабо.

   Плід огірка - не справжня багатонасінна ягода з 3-4 насінними камерами. Є форми огірків у яких плоди розвиваються без запліднення. Вирощують їх у теплицях в зимово-весняний період.

   Насіння огірків еліптично-видовжене, загострене, біле з жовтуватим відтінком або світло-кремове. Маса 1000 насінин 16-25г. Схожість зберігається протягом 6-8 років. Зберігання однорічного насіння при температурі 20-25º С та прогрівання його протягом  2-х год. при температурі 60º С підвищує врожайність плодів.

   2-3 денні зав’язі огірка називаються Пікулі, довжина 3-5см.

   4-5 денні зав’язі корнішони довжина 5.5-7см.

   6-8 денні зеленці продукт масового збору дрібні., середні, великі.

 

Біологічна характеристика культури

   Огірки - теплолюбна культура. Мінімальна температура +13, +15ºС, оптимальна 25+30ºС, менше 15ºС огірок припиняє ріст. Після 38ºС припиняє дихати. Вимогливі до світла, але витримують затінення.

   Огірки - одна із найвимогливіших до вологи, ґрунту і повітря. Оптимальна вологість повітря 90%.

   Коренева система розташована на поверхневому шарі ґрунту.

   Огірок позитивно відзивається на підвищений вміст вуглекислого газу повітря.

   До ґрунту дуже вимогливий потребує високого коефіцієнту аерації ґрунту. Огірок добре росте на нейтральних, легких, багатих органічним ґрунтом .Не підходять глинисті, заболочені та кислі ґрунти.

  В першій фазі розвитку потребує азоту, а при плодоношенні використовують калій і фосфор. Запиленню сприяє бор.

 

Технологія вирощування

   Місце в сівозміні. В овочевих сівозмінах огірки висівають після багаторічних трав, помідорів, пізньої капусти, ранньої картоплі, гороху. Але в нашому господарстві попередником виступає горох.

   Обробіток ґрунту і удобрення. Після попередників, які рано звільняють поле проводять осінній напівпаровий обробіток ґрунту, а після культур які пізно звільняють, - зяблеву оранку на глибину 25-27см. Рано навесні закривають вологу і до сівби проводять 3-4 культивації з боронуванням і коткуванням, з них передпосівну - на глибину 6-8см. Огірки досить вимогливі до родючості ґрунту і добре реагують на внесення гною 40-60т/га. Вносять його під зяблеву огранку, а на важких ґрунтах і заплавах річок - рано навесні під переорюванням зябу на глибину 16-18см. В нашому господарстві застосовують добрива, як азот-22,5кг/га та калій-3,9кг/га.

   Підготовка насіння до сівби. Для сівби використовують каліброване дво - трирічне насіння огірків. Перед сівбою його прогрівають, обробляють мікроелементами, стимуляторами росту, що підвищує врожайність плодів.

   Сівба. Оптимальні строки висівання насіння в грунт настають при прогріванні верхнього шару ґрунту на глибині 10-12см до 12-14ºС і лише загроза заморозків. Норма висіву насіння становить 6-8кг/га , глибина загортання 3-4см . Насіння висівають овочевими сівалками СО-4,2; СКОН-4,2; СОН-2,8. Ширина міжрядь для короткостеблових рослин становить 70-90см, а для довгостеблових 90-140см. Насіння в рядку розміщують на відстані 6-8см. Ранньостиглі сорти огірків у відкритому ґрунті вирощують насінням і розсадою.

   Догляд за посівами. Огірки підлягають у своєчасному розпушуванні міжрядь, проріджуванні рослин у рядках, виполюванні бур’янів та поливах. При вирощуванні огірків інтенсивною технологією перед з’явленням  сходів за 1-2 дні проводять довго сходове розпушування міжрядь культиваторами з роторними органами на глибину 4-6см. Під час вегетації огірків систематично поливають.

   Боротьба з бур’янами. Завдяки чорній плівці практично вирішується проблема бур’янів. Потрібно тільки кілька разів зробити міжрядні культивації чи просапування. До розстилання огірка значна частина бур’янів уже буде знищена, а після заповнення більшої частини міжрядь гудинням нові сходи бур’янів будуть пригнічуватись і гинути.

   Збір урожаю. В огірків дуже тривалий період плодоношення, тому збирають їх довго і багато разів. На початку плодоношення збирання проводять через 2-3, а потім через 1-2 дні. Полегшити збір урожаю, збільшити продуктивність праці можна за допомогою спеціальних пересувних платформАУС-1.

    Працівники, які збирають урожай, забезпечують збереження цілісності плодів, листків і стебел.

 

 

Сорти і гібриди

 

«Ера»

Селекції Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції.

Сорт зареєстровано в реєстрі сортів рослин України в 1997р. До плодоношення 43---45 днів. Для соління та консервування. Відносно стійкий проти перемоспорозу. Плоди без гіркоти. Урожайність 200-220, за першу декаду плодоношення 60-70ц/га.

   Плід тригранний, ребристий, довжиною 8-11, діаметром 3,5-4см, зелений з продовгуватими смугами, чорношипий. Опушення складне.

   Рослина індетермінантна, переважно жіночого типу цвітіння. Огудина довжиною 1,3-1,4м. Слабо розгалужена. Листок середній, зі слабо виїмчастими краями, зявязь видовжено яйцеподібна.

   Рекомендується для вирощування в усіх зонах України.

 

«Харківський»

 Селекції Інституту овочівництва і баштанництва УААН.

   Ранньостиглий, засолюваний. До плодоношення минає 48-56 днів. Зеленець овальноцеліндричний, великогорбкуватий, з чорними шипами. Плоди завдовжки 8-14см, масою 70-95г, жовтіють повільно. Урожайність 350-400ц/га, за першу декаду віддає третину врожаю. Смак свіжих плодів 4-4,5, солоних 3-4,3 бала. Ураженість борошнистою росою і бактеріозом середня.

 

«Ніжинський 12»

Селекції Інституту овочівництва і баштанництва УААН.

  Пізньостиглий. Плодоносить протягом 25-30 днів через 45-65 днів після сходів. Урожайність 200-250ц/га, основний засолювальний сорт в Україні. Плід великогорбкуватий, з чорними шипами, завдовжки 9-11см, масою 80-100г. Смакові якості свіжих і солоних плодів відмінні. Стійкий проти огіркової мозаїки, не стійкий проти переноспорозу.

«Соната F1»

Новий, середньоранній гібрид в асортименті огірків компанії «Рійк Цваан». Висока урожайність та економія на засобах захисту робить вирощування гібриду надзвичайно рентабельні. За результатами вирощування в сезоні 2002року гібрид не мав рівних по стійкості до переноспорозу, та вибагливістю до умов вирощування.

 

Передовий досвід вирощування культури.

 

«Створень народом»-«Овощеводство» 2, лютий 2007.

Активизация селекційної роботи з культурою огірка науково-дослідними установами, розташованими в Ніжинському районі на Чернігівщини, в тому або іншому ступені зв'язана, а проблемою відродження місцевого сорту огірка, створення сортів і гібридів з аналогічними якісними характеристиками. Для вирішення цього завдання доцільно враховувати особливості сорту, технологічні аспекти вирощування продукції і її переробки.

« Овочівництво» 4 квітня 2007

«Виробництво корнішонного огірка» В.Половенко, агроном Проекту розвитку овочівництва в кожному регіоні України МФК .

Якщо ви вирішили зайнятися вирощуванням корнішонного огірка, то в першу чергу, для мінімалізації ризиків, укладіть договір з консервним заводом, а краще всього с2-3 переробними підприємствами. Про це і другом, корисному для Вас інформації, можете знайти в цій рубриці.

Перець.

 

План

 

1.      Історія розвитку перцю

2.      Народногосподарське значення перцю

3.      Ботанічна характеристика

4.      Біологічна характеристика

5.      Технологія вирощування

6.      Сорти і гібриди перцю

7.      Економіка

 

1. Історія розвитку перцю.

 

   Перець походить із Південної Америки, де індійці використовували його в їжу, як приправу. В Європі був введений в культуру з середини 16 ст. Із Іспанії через Балкани розповсюдився в Угорщину, Румунію і Болгарію.

   В дикому вигляді перець зустрічається в тропічних регіонах Америки. Вирощується в південних ,  субтропічних широтах всіх континентів.

   В Росії перець з’явився на початку 17 ст., як лікарська рослина, а з середини 19 ст. – як плодовий овоч. На даний момент його широко використовують в Україні, в основному в Криму, відводячи під нього площу в 500-600 га щорічно. Також Південний Степ України є основним регіоном вирощування перцю.

 

2. Народногосподарське значення перцю.

 

     Перець - однорічна, теплолюбна рослина родини Пасльонових. Розрізняють перець солодкий і гіркий.

    Солодкий перець  за смаковими і харчовими якостями належить до групи найважливіших овочевих культур. Його споживають у свіжому, фаршированому та маринованому вигляді. Солодкий перець є цінною сировиною для консервної промисловості, вироби якої користуються великим попитом  у населення. Перець має дієтичні і лікувальні властивості. Його широко використовують у медицині. Також перець містить важливі для організму речовини: глюкозу, фруктозу і сахарозу. Хімічний склад його плодів дуже варіює залежно від сорту і умов вирощування та фази стиглості. За вмістом вітаміну С ця культура займає перше місце серед усіх овочів. При сприятливих кліматичних умовах рослини перцю у відкритому ґрунті плодоносять 90-125 днів (починаючи з ІІІ декади червня і до настання останніх приморозків у жовтні). Період споживання плодів у свіжому вигляді можна подовжити шляхом зберігання їх протягом 30-40 днів. Плоди перцю транспортабельні, особливо в авторефрежераторах. Багато перцю вивозять у північні райони країни.

 

3. Ботанічна характеристика

 

   Перець – однорічна рослина. Стебло біля основи дерев’янисте, до вершка – трав’янисте, голе або опушене(залежно від сорту). Форма стебла біля основи циліндрична. Гілкування дихотомічне. В місцях розгалуження в рослинах перцю утворюються квітки і плоди. Висота рослин буває від 12 до 135 см., діаметр – від 22 до 100 см(залежно від сорту і умов вирощування). Листки у великоплідних сортів великі, поодинокі або зібрані у вигляді розеток; у дрібноплідних – дрібні, вузенькі. За формою вони видовжені, яйцеподібні, еліпсоїдні з гострим кінцем. Забарвлення їх світло-зелене, зелене, темно-зелене. Квітки у перцю двостатеві, невеликі, колесоподібні. Віночок зросло-пелюстковий і білувато-жовтого або фіолетового забарвлення. Цвітіння перцю починається з першої поодинокої квітки і триває до осінніх приморозків.

   Перець є самозапильником, тобто його квітки можуть запилюватися і своїм і чужим пилком. Сорти солодкого перцю легко перезапилюються гіркими сортами, тому в насінницьких посівах треба додержуватися просторової ізоляції.

   Плід – несправжня ягода, багатонасінна – 2-4 гнізда. Форма плодів буває: округло сплющена, яйцеподібна, куляста, кубоподібна, циліндрична, конусоподібна, пірамідальна, видовжено конусоподібна і ін.. Поверхня плода ребриста, гладенька. Забарвлення залежить від ступеня стиглості і сорту. У фазі технічної стиглості воно буває кремове, зелене, темно-зелене; у фазі біологічної стиглості – червоне, темно червоне і жовте.

   Насіння перцю жовтувато – білого кольору, плоско округле. Маса 1000 насінин становить 4,6-6 г. Схожість зберігається протягом 4-5 років.

   Коренева система перцю стрижнева та розгалужена. Основна частина її розміщується в шарі ґрунту до 30-35 см., окремі корінці проникають на глибину 40-70 см.

 

  4. Біологічна характеристика

 

  Перець - рослина теплолюбна. Насіння перцю починає проростати при температурі не нижче 130. Оптимальною температурою для  росту і розвитку рослин перцю є 20-270  .

Перець дуже чутливий до приморозків. Проте, як показали спостереження науково-дослідницьких установ, сорти перцю, у яких насіння загартоване при зниженій температурі, може витримувати весняні приморозки до – 1 – 20  .

    Перець – світлолюбива культура. З часу появи сходів їм потрібно багато світла. Недостатнє освітлення дуже несприятливо позначається на вегетативних і репродуктивних органах перцю, в результаті чого зменшується врожай і погіршується його якість.

   Перець вибагливий до вологості ґрунту. Недостача вологи призводить до опадання квіток. Тому вологість ґрунту для перцю треба підтримувати на рівні 75-80% від повної вологоємкості. При частих посухах перець потрібно зрошувати. Нормальна вологість ґрунту потрібна не тільки для задоволення рослин вологою, а й для повнішого і швидкого використання добрив.

   Перець вибагливий до повітряної вологості.    Для  нього  найкраща вологість повітря 60-70 %.  При її недостачі опадають репродуктивні органи перцю, а при підвищеній збільшується захворюваність рослин.

     Перець особливо вибагливий до структури і родючості ґрунту . Під перець слід відводити легкі структурні, багаті на гумус ґрунти з великим вмістом поживних речовин.

    До кислотності ґрунту перець теж дуже чутливий. Показник рН для нього повинен становити 6-6,6. Перець добре реагує на внесення органічних та мінеральних добрив. При недостачі мінерального живлення порушуються процеси азотного і фосфорного обміну речовин.

 

5. Технологія вирощування перцю:

 

 Обробіток ґрунту

   Попередником для перцю є ячмінь. Не можна вирощувати перець після пасльонових культур. На ту саму площу перець можна повертати не раніше ніж через 3-4 роки.

   Підготовку ґрунту розпочинають після збирання ячменю. Ячмінь збирають наприкінці воскової  на початку повної стиглості при вологості зерна 18-20 %. Ячмінь скошують жатками ЖРС – 4,9 А в агрегаті з тракторами МТЗ-80, змолочують начіпними ЖВН-6, які навішуються на комбайн СК-5.

    Восени необхідно провести лущіння лущильниками  ЛДГ-5А  або ЛДГ-10  на глибину 6-8 см. Внести 20 т органічних добрив, зорати на зяб плугом або ярусним плугом ПЯ-З-35, ПНЯ – 5-35 або ПНЯ – 4-42 з передплужником на глибину 20-22 см. Весною, для затримання вологи грунт треба боронувати боронами БЗТС -1,0. Для знищення бур’янів грунт треба культивувати культиватором КОН 2,8 з різним набором робочих органів на глибину 10-12 см.

 Підготовка насіння до посіву і сівба

Перед сівбою насіння треба підготувати. Для цього роблять: калібрування, протруювання і загартування.

Калібрування. Калібрування – це відбирання насіння за питомою вагою. Полягає в опусканні його на 3-5 хвилин у розчин 5 % кухонної солі. Після сортування насіння добре промивають у чистій воді кілька разів, щоб воно не було солоне. Більш удосконалені і широко використовуються у виробництві пневматичні сортувальні столи, де насіння на решетах перебуває в русі і продувається повітряним током, у результаті чого вдається розшарувати шар насіння за питомою вагою і відібрати потрібне.

Протруювання. Протруювання насіння зменшує захворюваність рослин. Перед сівбою перець треба обов’язково протруїти.

Загартування. Загартування насіння перцю підвищує холодостійкість рослин, прискорює плодоношення і підвищує врожайність.

Сівба. Висівають насіння у відкритий грунт, коли він на глибині 10 см. прогрівається до 16-180  (І-ІІІ декада квітня). За 5-7 днів до сівби насіння намочують у воді, що має температуру 26-280 і тримають у теплому приміщенні до проростання 5-10%. Перед сівбою його трохи підсушують і висівають у вологий грунт.  Норма  висівання  насіння 2,5-3 кг/га.   Сіють овочевою дисковою сівалкою на глибину 2-3 см., з міжряддям 70 см.,  після сівби обов’язково коткують.

  Догляд за перцем

Догляд за рослинами розпочинають зразу після сівби. Грунт на ділянці повинен завжди бути пухким і чистим від бур’янів. У період утворення 3-4 листка сходи вперше проривають вручну, залишаючи відстань між рослинами в рядку 8-10 см. Вдруге проривають після утворення 7-8 листка, залишаючи остаточну відстань між рослинами перцю 15-20 см. Розпушувати грунт необхідно після кожного дощу і зрошування. Норма поливу залежить від властивостей ґрунту, його вологості і глибини промочування. Для рівномірного зволожування ґрунту біля кореневої системи строки поливання для перцю рекомендують такі: під час сівби, через 3-4 дні після неї, і через 8-10 днів після першого поливання. Недостача вологи і висока температура призводить до в’янення перцю.

Протягом  вегетаційного періоду  рослини потребують додаткової поживи азотними добривами. Перше підживлення проводять через 15-20 днів після висівання. Друга норма підживлення на початку масового плодоутворення.

Високий урожай перцю багато в чому залежить від правильної організації боротьби зі шкідниками і хворобами. Найпоширенішим захворюванням перцю є в’янення, що спричинюється грибом Verticillium alboatrum R. et. Ber. Для запобігання в’янення перцю рекомендують такі заходи:

Правильне ведення сівозміни.

Спрямування рядків з півночі на південь.

Не поливати під час спеки.

Мульчування поверхні ґрунту.

Плямистість листків і суха гниль плодів перцю спричинюється грибом  оромонсіс. Щоб запобігти треба обприскувати перець однопроцентною бордоською рідиною. Уражені листки і плоди збирають і знищують.

Крім хвороб перець уражають шкідники.

Вовчок (Grullotalpa grullotlpal.) – зимує в ґрунті, перегної. Знищує насіння і розсаду, підгризаючи її корені. Заходи боротьби. Найкраще вовчка знищувати восени. Грунт поливають 0,2 % розчином хлорофосу. Також вносять фуміганти зерновою сівалкою з поверхневим висіванням.

Павутинний кліщ (Tetranuchus telarius L.). Самки кліщика зимують на культурних рослинах та бур’янах, а також під листям, що опало. Заходи боротьби. Додержання правильної агротехніки, знищення залишків рослинності. Регулярне обприскування рослин розчином тіофосу з розрахунку 5-8 см3 на 10 літрів води з добавлянням 20-30 г. ефірсульфонату.

 Збір врожаю

Збирання врожаю перцю починають через 20-45 днів після цвітіння (залежно від сорту і умов вирощування). Розрізняють дві фази стиглості плодів: технічну і біологічну. Плоди солодкого перцю збирають у технічній і біологічній стиглості вибірково через кожні 6-8 днів. Плоди перцю збираються вручну з допомогою платформи ПШ – 25 або ПОУ -2. Бажано плоди збирати з плодоніжкою, оскільки без неї вони швидко зморщуються, висихають і пошкоджуються хворобами. До реалізації плоди недовго зберігають у затінку під легкими навісами або в прохолодних приміщеннях. Плоди солодкого перцю можна зберігати в ящиках по 8-10 кг, в поліетиленових мішках, в холодильнику. Температура зберігання 0-2 0 С, відносна вологість повітря 90-95 %, у таких умовах плоди зберігаються до 20-30 днів.

Перець гіркий збирають у біологічній стиглості. Плоди перцю зберігають висушеними протягом року і більше. Добре зберігається гіркий перець у сухому місці та  у розмеленому вигляді.

 

6. Сорти і гібриди перцю на Полтавщині.

 

   «Полтавський» сорт перцю – ранньостиглий холодостійкий сорт. Маса одного овочу – 75 г. Урожайність – 32-35 т/га.

    «Піонер» – дуже ранньостиглий холодостійкий сорт перцю. Маса одного овочу – 60 г. Урожайність – 30-31 т/га.

   «Антей» – середньостиглий сорт перцю.   Маса  одного овочу 200-300 г.       Урожайність 6-9 кг/м2.

«Айвенго» – ранній сорт перцю. Маса одного овочу – 95-140 г. Урожайність – 6-8 кг/м2.

«Злагода F1»  –  ранньостиглий гібрид перцю. Маса одного овочу – 80 г. Урожайність – до 42 т/га.

 

8. Економіка.

 

На 2007 рік по Полтавській області один кілограм перцю в середньому коштує 3.70грн. 

 

КАПУСТА

 

План

1.Історія розвитку культури.

2.Нарадно-господарське значення капусти білоголової.

3.Ботанічна характеристика культури.

4.Біологічна характеристика культури.

5.Технологія вирощування.

6.Срти та гібриди.

7.Передовий довід вирощування культури.

 

1.Історія розвитку

  Усі види капусти ,за винятком пекінської, походять із Середземномор’я .Предками капуст є дика кущоподібна форма капусти .Після перезапилення її з іншими дикими видами і штучного добору та вирощування одержано багато форм і різновидностей сучасних капуст.

  Вживати в їжу капусту людина почала з дуже давніх часів, використовуючи листки дикорослих рослин .

   В VII – V ст. до н. е. мала місце обширна колонізація греками, а пізніше і римлянами чорноморського побережжя, що супроводжувалось завозом культурних рослин і їх освоєння місцевим землеробським населенням. Звідси через римлян капуста, напевно потрапила в Київську Русь . Це була без сумніву качанна капуста, що підтверджується її назвою на древньоруській мові капут, в основі якого лежить латинське слово caputium голова.

  Зміцнення зв’язків Київської Русі з Візантією і південними слов’янами також підштовхнуло до розвитку в ній культури капусти.     

 

2. Народно-господарське значення капусти білоголової

Білоголова капуста найбільш урожайна серед овочевих культур. При належній агротехніці врожайність досягає 600-800ц/га і більше. За тривалістю вегетаційного періоду (від сходу до технічної стиглості) капусту поділяють на ранньостиглу ,середньостиглу і пізньостиглу.

Тривалість вегетаційного періоду залежить від погодних умов року, удобрення  та догляду за рослинами і при розсадній культурі ранніх сортів становить 103-130 днів, середніх− 131-145 ,середньопізніх 146-160 і пізніх 161-185 днів. Серед овочевих культур капуста посідає одне з провідних місць як за площами ,що відводяться під неї ,так і за масштабами споживання. В Україні у структурі посівних площ овочевих культур вона займає більше 20%.

Всі види капусти використовують у свіжому та переробленому вигляді. Вона є сировиною для квашення, маринування , консервування та розчині солі виготовлення різноманітних напівфабрикатів і заморожування .Таке різнобічне використання капусти зумовлене її високими смаковими та лікувальними властивостями. Капуста містить сухі речовини, цукри , сирий білок ,клітковину, мінеральні речовини, органічні кислоти, вітаміни. У свіжому капустяному соку є тартронова кислота ,яка запобігає ожирінню . Білку в капусті небагато ,але він відрізняється від інших рослин білків як більш цінний у біологічному відношенні .В його складі знайдено незамінні амінокислоти: лізин, триптофан, метіонін, гістидін.

  Капусту здавна використовують у народній медицині, особливо при порушеннях травлення, захворюваннях печінки, селезінки, для лікування опіків ,гнійних ран, виразок та екзем. При лікуванні необхідно використовувати капусту в сирому вигляді або її сік, оскільки при варінні багато цінних речовин ,як правило розкладається, і тому різко знижується лікувальний ефект.

 

3.Ботанічна характеристика культури

  Усі види капусти є дворічними рослинами ,за винятком цвітної, проколі і пекінської. У перший рік вони формують велику головку (бруньку), в якій відкладаються поживні речовини, а на другий утворюють розгалужене квітконосне стебло, квітки і насіння.

  Квітки капусти здебільшого середні за розміром .Пелюстки жовті, часто гофровані, зібрані у багатоквіткову китицю. Запилення перехресне і відбувається за допомогою комах (бджіл).

  Плід двогніздий стручок довжиною 8-10см. Насіння дрібне, кулясте, діаметром 2,0-2,5мм. У різних видів капусти воно настільки дрібне ,що визначити його видовий склад за зовнішніми ознаками практично неможливо.

  Рослини капусти мають досить велику добре розгалужену кореневу систему .При розсадній культурі утворюється стрижневий корінь ,а при розсадній мичкуватий .Тому вирощування капусти безрозсадним способом у південних районах сприяє глибокому проникненню кореневої системи у ґрунт та підвищенню її посухостійкості. При підгортанні вологою землею на під сім’ядольному коліні та основі стебла рослин швидко утворюється додаткові корені.

У всіх видів капусти сім’ядольні листочки майже однакові за розміром і мають зворотно серцеподібну форму. У білоголової капусти внаслідок наростання нових листків і сповільненого росту качана утворюються головки масою 2-10кг і більше. Головки бувають різної форми (конічні, овальні, округлі, плескаті, округло-плескаті тощо) та щільності.

4.Біологічна характеристика культури

Всі види капусти належать до волостійких культур. Насіння їх починає проростає при температурі 4-5º С .При +11º С сходи з′являються  на 12-й ,а при 20º С− на 3-4 день після сівби.

Капуста −світлолюбна культура .При слабкому освітленні , особливо в розсадний період, рослини витягуються ,внаслідок чого знижується їх продуктивність .При довгому дні у рослини швидше проходять всі фази розвитку.

Капуста вимоглива до вологості грунту і повітря .З урожаєм 1000ц/га вони виносять з грунту 5,5 тис.м³ /га води. Найкраще вона росте при вологості грунту 60-80% та відносній вологості повітря 75-90%.

До родючості грунтів капуста досить вимоглива .З урожаєм 100ц/га вона виносить з грунту до 41кг/га азоту, 14кг/га фосфору, 49кг/га калію. Найбільш придатні для капусти родючі грунти з високим вмістом органічної речовини та р Н −6,2-7,5.

 

                   5.Технологія вирощування

                 Місце в сівозміні:

                 Капусту вирощують в овочевих, овочевокормових і польових сівозмінах .Ранню капусту розміщують на південних схилах або на вирівняних площах. Південні схили порівняно швидко звільняються від снігу і добре прогріваються , що дає можливість раніше висаджувати на них розсаду .Середні і пізні сорти вирощують на площах з пониженим рельєфом (у заплавах річок) і на грунтах з підвищеною родючістю− наносних, чорноземних, а також на окультурених торфовищах .Кращими попередниками для капусти є багаторічні трави ,картопля, огірки, цибуля, помідори, озима пшениця і бобові. Не слід вирощувати капусту після капусти, редьки та інших культур з родини хрестоцвітих раніше ніж через 3-4 роки .

                  Обробіток ґрунту і удобрення :

Під ранню капусту підготовку грунту починають відразу після збирання попередника, застосовуючи осінній напівпаровий обробіток. Під зяблеву оранку вносять органічні добрива з розрахунку 40-60т/га .

Навесні на легких грунтах ,а також у центральних і південних районах проводять закриття вологи важкими боронами ,а на перезволожених− культивація на глибину 6-8см з одночасним боронуванням .через 3-5 днів площу готують до висаджування ранньої капусти.

Під ранню капусту вносять повне мінеральне добриво (N₆₀-₁₂₀ P_60-100  K _60-150) залежно від типу і родючості грунту .Фосфорно-калійні добрива в південних і центральних районах вносять восени під зяблеву оранку або культивацію ,а азатні− навесні.

Під середні і пізньостиглі сорти капусти після попередників ,які рано звільнили площу ,проводять також напівпаровий осінній обробіток грунту .При збиранні попередника пізно восени з метою подрібнення рослинних залишків і знищення значної кількості шкідників проводять дискування і глибоку зяблеву оранку .Зяблева оранка плугом з передплужниками сприяє кращому загортанню поживних решток і шкідливої мікрофлори на глибину 25-30см.

Грунти ,які запливають ,а також ті, на яких не вносили восени органічних добрив ,культивують в 1 або 2 сліди ,вносять органічні добрива (40-60т/га) і переорюють на глибину 18-20см. До висаджування розсади грунт підтримують у чистому від бур’янів і розпушеному стані .Під капусту залежно від родючості грунту вносять повне мінеральне добриво :у західному Лісостепу і Поліссі− N_100-180 P_110-180  K_{110-180 ,}у лівобережному Лісостепу− N_100-130  P  _60-90  K _{45-60 ,}у Степу− N_90-135  P _50-80   K_35-50. На торфовищах вносять по 20-30т/га гною і повне мінеральне добриво (N_30-60  P_150-180  K_180-240), а мікродобрива з розрахунку 25-30кг/га мідного купоросу або 4-5ц/га колгедомних недогарків .Ефективне також внесення під капусту цинкових і молібденових ,а на карбонатних грунтах і марганцевих добрив. Кислі грунти вапнують .

  Перед садінням розсади проводять культивацію на глубину 10-16см залежно від типу грунту та умов вирощування .Під передпосівну культивацію вносять гербіциди треф лан (1,3-2,5кг/га), нітрофор (2,5-4кг/га), дак тал (10-12кг/га), рамрод (5,5-6,5кг/га), або дифеміламід (5-5кг/га діючої речовини). На легких грунтах дози препарату дещо зменшують, а на важких− збільшують. Такі препарати ,як треф лан і нітрофор, швидко випаровуються, тому їх вносять з одночасним загортанням .Розсаду висаджують не раніше ніж через 7-10 днів після внесення треф лану .

Найбільш економічно вигідно розсаду капусти висаджувати розсадосадильними машинами СКН-6А. Одночасно з висаджуванням рогслини поливають .В разі потреби разом з водою вносять і мінеральні добрива.   

Догляд за рослинами:

                 Відразу після машинного садіння перевіряють його якість .Засипані рослини звільняють від землі ,а там, де грунт навколо рослин недостатньо ущільнений ,притискують до них вологу землю.

                 Через 5-6 днів після садіння перевіряють приживання розсади і в місцях її випадання підсаджують нові рослини .

                  Перше розпушування міжрядь проводять після висаджування розсади (на 6-9-й день) на глибину 4-6см, наступні − в міру потреби на глибину  10-12см, але неменше як 2 рази для ранньостиглих і 3-4 для середньо- і пізньостиглих сортів. Розпушувати міжряддя краще після дощу чі поливів культиваторами РКН-4,2; КОР.-4,2; КРСШ-2,8 та ін.

                 При першому розпушуванні міжрядь ранню капусту _{підживлюють} аміачною селітрою (100-150кг/га) .Ефективне також підживлення її аміачною _водою і розчином гноївки.

                  Капуста досить вимоглива до вологості грунту ,тому протягом вегетації її треба систематично поливати.

                   Безрозсадний спосіб вирощування капусти :

                  Середньо- і пізньостиглі сорти капусти вирощують і безрозсадним способом.

                  Кращим строком сівби капусти при безрозсадному вирощуванні в центральних і західних районах є друга половина квітня, а в південних− перша половина травня. Сівбу проводять овочевими сівасками СОН-2,8, СКОН-4,2 та іншими на глибину 2-3см залежно від механічного складу і вологості грунту.

                 Дуже важливо при з′явленні сходів обробити посіви пестицидами проти хрестоцвітної булки .Запізнення з цим заходом на 1-2 дні може призвести до загибелі рослин. До з′явлення сходів міжряддя розпушують .Це сприяє руйнуванню ґрунтової кірки , дружному з’явленню сходів капусти .При цьому засипаються проростки бур’янів .Після появи третього справжнього листка рослини проріджують на 40-70см залежно від ширини міжрядь і заданої густоти. Подальший догляд за прослинами такий самий, як при розсадній культурі.

                 Боротьба з хворобами і шкідниками:

                 Капуста найбільше терпить від кили. Щоб запобігти її занесенню з розсадою, перед висаджуванням ретельно оглядають кореневу систему рослин. Гриб розвивається тільки в кислому середовищі, тому кислі грунти потрібно вапнувати.

                 Розсада капусти часто уражається чорною ніжкою, а дорослі рослини− фомозом, альтириарізом, пероноспорозом, судинним і слизистим бактеріозом. Для боротьби з цими хворобами використовують бордоську рідину (0,5-1,0%) ,полікарбацин, купрозом (0,4-0,5%), хлоронис міді (0,3-0,5%). Розсаду обробляють розчинами меншої концентрації ,а рослини в полі− більшої.

  З шкідників на посівах капусти найбільш поширені хрестоцвіті блішки, капустяна попелиця, совка, міль, капустяний і ріпаковий білан. Для боротьби з ними здійснюють профілактичні заходи: чергування культур у сівозміні, своєчасне знищення бур’янів і після збиральних решток, глибоку зяблеву оранку та розпушування міжрядь під час залялькування гусениць.

З біологічних методів боротьби проти капустяної мухи застосовують жука алеохару (випускають 10-30 тис. шт. /га в 2 прийоми :на початку і в період масової яйцекладки) .Проти капустяної совки і білана в період масового з′явлення гусениць застосовують 0,5% ситобактерін-3 .Ефективно також випускати до 4 разів на плантації капусти яйцеїда трихограму (60-80 тис. шт. /га за сприятливих умов і 100-150 тис. шт. /га − за сприятливих.

 

Збирання врожаю                                

  Ранню капусту збирають вибірково за 3-4 прийоми в міру достигання головок, коли вони стануть щільними і досягнуть маси 0,4-0,5кг. Середньо- і пізньостиглі сорти збирають за один прийом у період технічної стиглості.Збирають капусту вручну і машинами. При ручному збиранні головки підрубують, складають у купи, доочищають і навантажують у транспортні засоби.Затрати праці при врожайності 400ц/га становлять до 200год. на гектар.

  Для збирання ранньої капусти на великих площах використовують широкозахватні платформи ПОУ-2 , ПШ-25, АУС-1. Також використовують капустозбиральні комбайни МСК-1,а також капустозбиральні машини МКП-2 і УМК-2.

6. Сорти і гібриди Полтавської області

                              Білосніжка                  

    Пізньостиглий .Вегетаційний період 155-175 днів, при безрозсадному вирощуванні  145-160. Для зимового зберігання і квашення. Відносно стійкий проти слизового і судинного бактеріозів , фузаріозного в'янення. Стійкий проти розтріскування, дружно достигає , транспортабельний, лежкий. Урожайність 600-800 ц/га. Колір головки: сіро-зелена з голубим відтінком. Маса голівки, кг: 4,1.

 

                       Харківська зимова

  Пізньостиглий. Вегетаційний період 160-180 днів, при безрозсадному способі вирощування  150-165. Для тривалого зберігання і квашення .Стійкий проти ураження бактеріозом, крапчастим некрозом, розтріскування, відносно жаро- і морозостійкий. Добре реагує на зрошення і удобрення .Має високу лежкість головок і добру транспортабельність. При зберіганні сірою пліснявою уражується слабо .Урожайність 700-860 ц/га. Форма голівки: біло-зелений .Маса головки, кг: 4.

 

                                        Леся

  Створено в Інституті овочівництва і баштанництва УААН. Пізньостиглий, до технічної стиглості 155-165 днів .Транспортабельний, лежкий. Головка щільна, масою 3,5-4кг.Урожайність  750-900 ц/га. Смак 4,5-4,8 бала; товарність 98;  лежкість80%. Вміст сухих речовин8,5; цукрів 5,4%; вітаміну С51 мг %. Відносно стійкий проти судинного бактеріозу і фузаріозного в’янення.

        

7. Передовий досвід вирощування капусти

  Спільна праця співробітників Державного науково-дослідного і проектного інституту основної хімії (ДІОКСІМ) та Інституту овочівництва і баштанництва УААН (ІОБ УААН) Увінчалася Успіхом. Розроблено і випробувано препарат Полікар як засіб для обробки маточників овочевих культур при закладанні на тривале зберігання. Створено його на основі матеріалів, що містять кальцій, складається він в основному з гідроксиду і карбонату кальцію (СаОН2 і СаСО3). Препарат  дрібнодисперсний порошок білого кольору не злежується, пожежо- і вогненебезпечний.

  Виробничі дослідження препарату засвідчили, що:

Полікар має антисептичні властивості , тому маточники дворічних овочевих культур протягом тривалого зберігання менше уражуються хворобами, краще зберігають свій біохімічний склад і приживлюють після висаджування у відкритий ґрунт;

 втрати маточних коренеплодів і качанів після зберігання зменшуються у 2-3 рази;

 маточники, оброблені Полікарпом, забезпечують підвищення врожайності насіння овочевих культур: капусти на 1,5ц/га.

                                                     ( Журнал «Пропозиція» 8-9/2000,ст..40)